Я ніколи не підтримувала свою матір. Вважала, що вона є причиною усіх б1д і нещасть, які звалились на нашу голову. Особливо, на мою, бо ж за своїм щастям і спокоєм вона завжди слідкувала.
Вона одружилась у 17. І причиною стало те, що завагітніла. Так, мною. І тато таки злякався, і через погрози своїх і маминих батьків таки поставив підпис у РАЦСі. Та ж роки минають, люди змінюються, страхи зникають.
Тато став самостійним і незалежним чоловіком, мав хороший заробіток. Коли мені виповнилось 6, а мамі 23 він подав на розлучення. Аліменти на мене завжди вчасно поступали на рахунок, проте батька я більше не бачила. І винною в цьому вважаю маму тому, що вона ніколи не цінувала батька, не намагалась зберегти сім’ю. А просто використовувала чоловіка, як джерело фінансів.
Звісно, професії вона не здобула, працювати не хотіла. Так ми й жили за аліменти. Дідусі і бабусі, поки були живі, теж допомагали. А далі працювати з 18 років змушена була я. Добре, що хоч коледж закінчила.
Заробляти було важко. Мама зовсім нічого не робила. Минуло багато часу. І вона привела до нашого дому якогось чоловіка. Я спочатку думала, що це жарт. Та ні. Це Дмитрик, що був лише трохи старшим за мене і набагато молодшим за маму. І , звісно, теж ніде не хотів працювати. Я повинна була забезпечувати усіх.
Одного разу, коли це мені остаточно набридло, я сказала, що має все змінитись. Хай йдуть обоє на роботу, бо я більше не витримую. Мама образилась, сказала, що я безсовісна і заважаю її жіночому щастю. Хоча тут ще можна посперечатись.
Після цього я просто зібрала речі і пішла на орендовану квартиру. Я могла себе забезпечити, якби не віддавала купу грошей матері. Більше я з нею не спілкувалась. І вона теж мене не намагалась знайти. Прикро, що так може бути. Проте, зараз я вийшла заміж, народила двох донечок і дуже щаслива. Сподіваюсь, вона теж.
