Якось я попросила свого чоловіка допомогти мені, та потім пошкодувала про це. Ми з Миколою одружені вже сім років, у нас з ним чудова 5-річна донька. Живемо ми на орендованій квартирі, й удвох працюємо.
Все б наче і нічого, живемо як і всі, але чоловік у мене важка людина. Виховували його так, наче він в усьому головний й має тільки командувати, а всі інші повинні слухати його й прислужувати. Мені ж Микола ніколи нічим не допомагає, я все завжди роблю сама. На мені й дитина, і робота, та й домашні справи всі. Тож виходить, що чоловік мій дуже втомлюється, а я ні.
Та сталося так, що наша донька захворіла. У Миколи в цей час була відпустка, тож я попросила його, щоб він побув біля Насті, бо мені треба на роботу, оскільки в ці дні моєї напарниці не було і замінити мене було нікому. Чоловік спочатку й не хотів брати на себе відповідальність, але після мого скандалу погодився. По іншому він просто не розумів. Я ж йому написала все на листку: де лежать ліки і як їх давати донечці й показала в холодильнику, де стоїть їжа. І пішла собі на роботу.
Приходжу ввечері додому і спостерігаю таку картину: на кухні варить їсти моя свекруха, дитина ж сидить за столом і перебирає крупу, а Миколи й зовсім не видно. Я запитала у Валентини Петрівни, як у них справи й де мій чоловік? На що вона мені зі злістю так відповіла: «Микола спить, бо дуже втомився тягнути все на собі, а Мілана мені допомагає, вона зовсім не хвора. А де це ти вешталася стільки? Я он тут всю твою пропавши їжу викинула і нову готую, бо так з голоду помрете».
Сказати по правді, мене ошелешило почуте. Людина взяла і просто знецінила мене й прийшла навести свої порядки. Хто дав їй право лізти в мій холодильник і викидати звідти щось? А Мілана, бідна моя дівчинка, з температурою сиділа і слухала це все, замість того, щоб лежати в теплому ліжку.
Я мовчки зайшла в спальню, зібрала речі своєї доньки й відвезла її до своїх батьків. А коли повернулась до себе у квартиру, то свекрухи вже не було, а мій чоловік сидів на дивані й пив пиво. Микола сказав мені, що і він, і його мати ображаються на мене за те, що у мене зовсім немає почуття вдячності до них. А я сказала, що не просила його матір допомагати мені, бо думала, що у мене є чоловік. Й додала, що більше і його допомоги не хочу.
Мені все й досі не зрозуміло, як можна знецінити те, що попросила матір дитини? Хіба можна вриватися в чуже життя і наводити свої порядки? Як мені далі жити з Миколою, я не знаю. На нього зовсім не можна покластися. А допомоги свекрухи з такою подачею я теж більше не хочу.