Ми з чоловіком одружені вже 7 років, у нас з ним є один син, й чоловік хоче ще дітей. Та мені цього зовсім не хочеться і все через його маму.
Коли ми одружились, то Григорій принципово хотів, щоб ми пожили перший час у будинку його батьків. Ну це тому, що його мама дала такі настанови.
Життя в будинку свекрів було для мене жахіттям, було таке відчуття, що я проживала чуже життя. Мені необхідно було прокидатися рано, як і свекри, готувати та їсти таку їжу, яку люблять вони, і поводитися подобаючи невістці – прислужувати всім.
Коли я була вагітна, то мати мого чоловіка контролювала все, що б мені доводилось робити: що я їм, п’ю, з ким розмовляю по телефону і на якому боці сплю вночі. Одяг мені купувала також вона, бо їй було краще відомо, що саме буде зручним для вагітної жінки і які кольори не будуть погано впливати на майбутню дитину.
Коли народився мій син, то жити в їхньому домі стало нестерпно. У мене кожного дня було заплакане лице, бо мені не давали побути наодинці з дитиною навіть вночі. Свекруха і свекор заходили в нашу кімнату коли хотіли, був це день чи глибока ніч. Звичайно ж, що я просила свого чоловіка з’їхати від них, та він казав, що немає куди. А тепер розумію, що тоді йому було просто зручно так жити – мною опікається його мати, а він повністю займається своєю роботою. Жодного разу Григорій не допоміг мені купати нашого сина, жодного разу він його не переодягав і ніколи не годував. Все завжди за нього робила його мати. І те, що я сама могла з усім справитись – нікого не цікавило, бо бабусі так хотілось.
До моїх свекрів часто приходили гості, а мені в цей час доводилось тихенько сидіти у своїй кімнаті з дитиною на руках і плакати. Чому? Тому, що у сусідній кімнаті стояв сміх і галас, який не давав моєму місячному сину спати. А ще свекруха при всіх просила мене винести й показати всім її онука, а свекор напідпитку завжди ліз цілувати дитину і брав на руки. У мене було багато спроб донести своєму чоловіку, що це не правильно, але він мені завжди відповідав, що у його батьків такі ж права на нашого сина, як і у мене. Кричав на мене, стукав дверима і йшов. А те, що я плакала й знаходилась в депресивному стані кожного дня – всім було байдуже, й мало того, це приносило моїй свекрусі задоволення, бо вона вважала, що так і повинно бути.
Далі було ще гірше: мати мого Григорія весь час виривала у мене дитину з рук, не давала самій купати сина, хотіла бути для мого Матвійчика головною жінкою в житті. І це призвело до того, що мій син не міг без неї заснути в обід, а вдень плакав і хотів гратися тільки з нею.
Я вже не витримувала такого життя, тож одного вечора зібрала свої речі й сказала чоловіку, що поїду з сином в готель, а потім знайду квартиру і буду там жити. Григорій спочатку дуже кричав на мене і погрожував, що забере у мене сина, але коли вже у мене пропало грудне молоко – він здався. Одного вечора пришов і сказав мені, що орендував для нас маленький дачний будинок в селі й ми переїжджаємо туди жити.
Відтоді пройшло 5 років. Чоловік вмовляє мене народити другу дитину, але я категорично проти, бо не хочу, щоб свекруха знову була біля мене кожну годину нашого життя. А ось недавно вона сказала мені, що не важливо, будь то перша дитина, чи навіть третя, а всі повинні після виписки з пологового пожити у неї, щоб вона могла допомагати й все контролювати.
Мене тоді шокували ці слова. А коли я згадую життя у будинку свекрів, то на мене нападає паніка й накриває жахом. Ну невже людина не розуміє, що у нас своя сім’я і ми самі з усім справимось? Тепер мені не хочеться народжувати взагалі.
