В мене не було відкритих конфліктів до цього моменту. Але те, що вона зробила з моїми речами мене просто обурило та розізлило. Хто їй дав право керувати тим, що я буду одягати, а що ні?
Хоч у батьків мого чоловіка був власний дім та ми вирішили жити окремо від них. Все ж таки краще, щоб на кухні була одна газдиня і ніколи не переживати як і де стати у домі. Але грошей на велику оселю у нас не було, тож ми орендували однокімнатну – для нас двох було достатньо місця. Тим паче у майбутньому ми планували купити власне житло.
До свекрів ми завжди приходили у гості, на святкування і взагалі були у хороших стосунках. Марія Іванівна ставилась до мене як до доньки – вчила як готувати ті чи інші страви, радила щось та й взагалі була доброю до мене. Можу з впевненістю сказати, що мені пощастило. Але була в неї одна риса, яка мені не надто подобалась – вона хотіла бути доброю до усіх. Допомагала сусідам і рідним, навіть, якщо їй самій було не надто комфортно. Вона завжди переймалась, що про неї скажуть люди. Воно ніби й добре, але інколи це переходить усі межі.
Наприклад, вона віддала комп’ютер мого Олега сину своєї коліжанки. Мій чоловік давненько ним не користувався і той гаджет стояв без діла, але ж це його річ за яку він заплатив. Марія Іванівна ж просто віддала тій дитині й, навіть не запитала свого сина чи можна. А Олег, до речі, планував продати його – комп’ютер був хороший та не надто дешевий. Син не став конфліктувати, а змовчав.
Ну гаразд, це речі твого сина і я не буду влазити у ваші розмови. Але ж свекруха вирішила покерувати й моїми. І це сталось саме тоді, коли я була вагітна.
Коли я завагітніла, то таки добре набрала зайвої ваги. Тому й не дивно, що мені довелось оновлювати гардероб. І щоб не займати одягом шафу та багато місця, якого в нас й так обмаль, ми привезли мій одяг у дім свекрів та залишили у кімнаті мого Олега. Зі свекрухою я це обговорила і вона взагалі не заперечувала – кімната стояла порожня і мої речі їй зовсім не заважали. Я ж то планувала скинути зайву вагу після пологів і знову влізти у свої улюблені джинси. Та, як потім вияснилось, мені не вдасться все це зробити.
А все тому, що Марія Іванівна вирішила віддати майже весь мій гардероб доньці своєї двоюрідної сестри. Та якось поскаржилась, що її Вірі немає що носити, бо не вистачає на новий одяг грошей. І дівчина дуже комплексує через це – саме вступила в університет і хотіла б виглядати не гірше за однокурсниць. І тут мою свекруху осяяло думкою – чому б не віддати мій одяг їй.
Про це я дізналась вже тоді, коли вирішила перебрати одяг й приїхала до них у гості. Виявляється моїх речей вже давно нема на місці, а Марія Іванівна була певна, що я вже й забула за них. І взагалі – я можу спокійно собі купити новий одяг, а от Вірочка не має на це грошей. І нічого, що серед всього одягу були і дорогі брендові речі та моє улюблене пальто. Я настільки образилась, що вже й не знала як себе поводити.
Сваритись зі свекрухою я не хотіла, але й терпіти таке теж не вихід. Я спробувала спокійно пояснити, що потрібно було хоча б мене запитати – я б щось та й вділила тій дівчині. Але свекруха на мене образилась та розплакалась. Тепер я й не знаю, що робити далі.
