Мені було двадцять років, коли Андрій покликав мене заміж. Я кохала його всім серцем, тому відразу погодилась на його пропозицію. Ми побрались і почали жити разом.
Кожен наш день був таким яскравим на емоції та приємним, адже ми дуже любили одне одного. Тоді Андрій працював таксистом, а я продавала одяг у магазині своєї матері. Вона мала свій бізнес, тому я часто могла піти раніше додому, аби до повернення коханого приготувати щось смачненьке.
Минав час, і ми наче й хотіли малюка, та розуміли, що ще якось зарано. Згодом відношення чоловіка до мене стало змінюватись, він віддалявся та холоднішав до мене. В той період я дуже переживала, і почувалась погано через нервування, одночасно посилаючись і на втому, та все ж вирішила зробити тест на вагітність. Він показав дві смужки. Весь час я шукала хорошої можливості, коли наші стосунки налагодяться, аби розповісти коханому про цю хорошу новину.
Того тижня Андрій зрозумів, що не кохає мене, бо на його шляху зустрілась краща жінка, ніж я, в яку він закохався. Мені не хотілось зупиняти його, просити лишитись, а тим більше тримати його біля себе за допомогою майбутньої дитини.
Час йшов, я ставала повнішою, менш рухливою, та згодом і взагалі практично не хотіла вставати з ліжка, але мусила працювати, адже розраховувати тільки на підтримку своїх батьків бажання не було.
У мене народилась прекрасна дівчинка, яку я назвала Ангеліною. Її зовнішність дуже нагадувала мені Андрыйову, але мене це не розчаровувало, адже ніс мого колишнього чоловіка мені завжди дуже подобався, і я хотіла, аби в моєї дитини був такий самий.
Час летів, наче навіжений — донька пішла в дитячий садочок, я не встигла схаменутись, коли вже прийшла пора купувати речі для школи. Моя першокласниця була прекрасною. Її навчання у школі було відмінним. Ангеліна любила ходити на уроки, та знаходила сили та час для різних гуртків. Я не могла налюбуватися її жагою до знань.
Та якось я забирала її зі школи, коли вона вже ходила до третього класу. Всю дорогу вона розповідала про те, як їй подобається вчити англійську мову, і як класно гратись з однокласниками. Слухаючи її, бічним зором я побачила, що біля магазину, до якого ми йшли, стоїть мій колишній чоловік Андрій.
Він підійшов до нас, привітався. Запитавши у мене хто ця дівчинка, він дізнався тільки, що її звуть Ангеліна. “І скільки ж тобі років, красуне?” – нахилився він до неї. Почувши вік моєї доньки, пазли в його голові склались докупи, і він зрозумів, що ця дитина його.
Коли почала заходити мова про те, що він все зрозумів, я взяла доньку за руку, і пішла від нього геть. Близько трьох днів Андрій приходив до нашого дому, але мені не хотілось його навіть впускати. Та все ж я наважилась.
– Послухай, я навіть не знав, що у мене є донька. Чому ти тоді нічого не сказала? Можливо, я б змінив своє рішення. – Він говорив, не даючи мені вставити й слова. – Мені було так погано, коли до мене дійшло, що ти — це моє кохання, але вже було пізно. Я думав, у тебе вже нова сім’я… Можливо у нас все знову складеться? Прошу, пробач мені.”
Тоді я змушена була його перебити, аби сказати своєму колишньому чоловікові, що навіть не хочу слухати його виправдань та прохань. У мене є донька, а у неї є я. Андрій їй не батько, адже народити дитину — це одне, а виховати її — це зовсім інше. Мабуть, я не злюсь на свого колишнього, але й бачити його в нашому з Ангеліною житті більше не хочу.
