Ми з моїм першим чоловіком розійшлись після шести років шлюбу. У нас залишився спільний син, який продовжував жити зі мною. Мій колишній чоловік Денис часто приходив у гості, або ж брав малого до себе на вихідні, завжди старався всіляко допомагати грішми. Ми не стали ворогами після розлучення, адже як тільки зрозуміли що не кохаємо один одного, пообіцяли залишитись друзями для блага сина.
Згодом я познайомилась з Владом, у нас швидко завертілись стосунки й ось я вже була вагітна від нього. Але ми збирались одружитись вже після народження дитини. Так на 5 місяці вагітності після УЗД, на якому ми дізнались що у нас буде ще один син, я більш Влада не бачила. Він просто зник з мого життя і більше не появлявся.
Я не розуміла в чому справа, адже все так чудово було. Та і як можна покинути кохану, яка вагітна твоїм сином? Тоді дуже розкисла, але швидко зібралась, адже мені потрібно було скоро народжувати й самій виховувати двох синів. Я опинилась у безвихідній ситуації та не знала що робити, тут у мене немає нікого з рідних, лише колишній чоловік. Несподівано для всіх він мені дуже допомагав, оплачував квартиру, всі витрати були на ньому та й підтримував постійно.
До слова, він вже був одружений. З його новою дружиною Аліною я дуже добре поладнала, ми стали справжніми подругами й ніякої ревності ні в кого не виникало. Нас часто називали шведською сім’єю, ніби ми мало не живемо всі разом. Але хіба ж це погано, помагати людині, яка опинилась в жахливому становищі?! Я особисто нікому б не побажала опинитись самому в цій ситуації, ще й без чиєїсь підтримки чи допомоги.
Так я народила, перший час мій колишній з дружиною мало не поселились у нас, так у всьому допомагали. Трохи згодом, я знайшла собі роботу яку могла виконувати вдома за комп’ютером, мені ставало легше фізично, морально й матеріально.
Тоді Денис та Аліна вирішили переїхати до Америки, я дуже сумувала що між нами буде така відстань, але одночасно й раділа за них. Сама ж вирішила поїхати на якийсь час до батька, він живе у Сербії та вже давно чекав нас у гості. Так пройшов рік. Я залишилась з синами жити у батька, а з Денисом та його дружиною ми постійно зідзвонювалися.
Одного разу вони мені на день народження запропонували переїхати до них. Сказали що вже все облаштували й будуть раді бачити нас там. Я була здивована з такої пропозиції, але Денис пояснив, що дуже хоче, щоб його син жив біля нього. Вони допомогли мені оформити всі документи, я зібрала дітей і ми поїхали.
Всі були дуже раді зустрічі, й можна сказати, що ми по справжньому почали нове, краще життя. Я вдячна Богу, що в так все склалося й біля мене були люди, які не дали мені опустити руки.
