Ми з чоловіком уже 20 років у шлюбі, за цей час в нашому житті появилась донечка Соломійка. Зараз їй вже 18, вона навчається в одному з університетів, часто приїжджає до нас на вихідні. Нам вдалось налаштувати прекрасні та довірливі стосунки з донькою.
Я завжди хотіла дати їй усе найкраще, навчити всього, що знаю сама. Мріяла, яких висот вона досягне у своєму житті. Але ніхто й не уявляв, що нам доведеться пережити.
Соломійка росла чудовою, розумною дівчинкою, гарно навчалась в школі, та й взагалі, була дуже талановита. Батько завжди жартував, що відбою від кавалерів не буде. Так і сталося – в підлітковому віці донька почала зустрічатись з одним хлопцем, він був старший від неї на рік.
Ми з чоловіком не були проти цих стосунків, але завжди попереджали про наслідки, просили бути обережними. Знали, що як почнемо забороняти зустрічатися, це буде ще гірше.
Та якби ми не старались пояснювати, та трапилось те, від чого ми стільки застерігали. Соломія завагітніла, а на той час їй було лише 16. Вона одразу нам про це розповіла, звісно, в шоковому стані ми не знали що робити. Вирішили покликати на розмову ще хлопця з батьками, потрібно було шукати вихід з даної ситуації й нести комусь відповідальність.
Хлопець. під тиском батьків, зробив нашій доньці пропозицію, але ми не такого хотіли для Соломії. Я пояснила донечці, що це її вибір і якщо вона не хоче ще виходити заміж, то не потрібно. Ми не тиснули на неї та всіляко підтримували її. Ледве відмовили робити аборт. Соломія переконувала нас, що не хоче ставати матір’ю, планує закінчити навчання, а з дитиною на руках у неї це не вдасться. Тоді ми з чоловіком вирішили самі щось придумати, звісно варіант залишити дитину в пологовому й не розглядали.
Колись давно, ми з коханим планували народити ще одну дитинку, але все якось не виходило. А з теперішньою ситуацією чоловік запропонував взяти відповідальність за онука чи онучку за себе. Тоді й вирішили, щоб не ходили чутки про нашу донечку, переїхати сім’єю в іншу область допоки не народиться дитинка. Потім ми записали онучку на себе й могли повертатись в рідне місто.
З цього часу пройшов рік, ми стали щасливими батьками для нашої онуки, а Соломійка ж продовжила навчання в університеті. Часто вона приїжджає й допомагає мені з малечою. У місті всі переконані що це я народила дитину, і я вважаю, що нікому й не потрібно знати правду. Зараз ми щаслива сім’я, яка збирається святкувати перше день народження нашої крихітки. І вдячні Богу, що все так сталось.
