Якийсь час у мене була звичайна щаслива сім’я – мама, тато і молодша сестра. Батьки старанно приховували свої негаразди у стосунках, навіть ніколи не сварились перед нами. Я була переконана, що в нашій сім’ї панує любов і повага один до одного.
Пам’ятаю цей день, ніби це сталось вчора – мені було 9, ми як завжди вечеряли за одним столом і тут батьки повідомили, що розлучаються. Світ розколовся навпіл в очах малих дівчат. Ми навіть не до кінця розуміли як наша сім’я може розпастись.
Проте це було не найгірше, що ми тоді почули. Виявилось, батьки вирішили нас поділити. Я мала поїхати з татом, а сестра залишалась з мамою. Хоч я дуже любила свого батька і ми по справжньому завжди були близькі, але маму з сестрою покидати не хотіла. Вони обіцяли, що ми так же будемо часто бачитись і проводити разом час, та це мало що втішило.
Думаю, вам важко буде зрозуміти мій стан тоді, але уявіть, що ваше серце виривають з грудей і кажуть, що все буде добре. Від цього легше не стане, правда?
Проте, мою думку ніхто не питав. Я переїхала з батьком у квартиру, яка знаходилась на іншому кінці міста. Благо, школу дозволили не міняти, а то втрату ще й друзів точно б не витримала.
Спершу мені було дуже важко привикнути до нового життя, але з батьковою підтримкою ставало легше. Так, раз чи два в тиждень я зустрічалась з мамою і проводила з нею час, та з часом ми ставали все віддаленішими. З молодшою сестрою перетинались ми набагато частіше – вчились в одній школі та й до тата вона часто приходила. До підліткового віку ми навіть були найкращими подругами, проте, як і з мамою, наш стосунки ставали все холоднішими.
Ще якийсь час вона брала участь в моєму вихованні, там, наприклад, на батьківські збори ходила, чи цікавилась моїми успіхами в навчанні, але теплих душевних стосунків у нас не було.
А після мого вступу в університет ми практично припинили спілкування – я вся поринула в навчання й була цілодобова зайнята. Можливо, хтось до отримання диплому ставиться простіше, але не я. У мене були просто грандіозні плани на своє майбутнє, тому до всього ставилась відповідально. Ця риса характеру появилась після розлучення батьків – здавалось, ніби. якщо зроблю щось не ідеально – світ впаде.
Так закінчила університет з відзнакою, знайшла хорошу роботу і реалізувала себе кар’єрі. Проте з особистим не склалося поки, думаю, таким чином на мене наклало слід розлучення батьків – я боюсь стосунків та шукаю лише ідеального чоловіка. Саме з цієї причини тепер відвідую психолога, який сподіваюсь допоможе з цією проблемою і я зможу віднайти своє жіноче щастя.
А з мамою та сестрою стали практично чужі – так, перекидуємось вітаннями на свята і все. І хоч я вже доросла, але все одно тримаю образу на батьків, за їхнє рішення розлучитись.
Хочу сказати усім батькам, які розлучились, розлучаються, або ж ні – не діліть своїх дітей, давайте їм порівну свою любов і увагу, бо наслідки можуть бути дуже серйозними.
А ви як ставитесь до такого поділу дітей? Чи правильно вчинили мої батьки?
