Та все це я списувала на вік – хлопчики у 12 років не надто люблять поговорити з дорослими та ще й з мамами своїх товаришів. Але потім мене почало насторожувати одне – після приходу Дмитра у нас кудись зникали дрібні речі та невеликі суми грошей. Аж потім я дізналась чому.
Марко, мій старший син, дуже компанійський хлопець – у нього багато друзів, він часто з ними гуляє і так само часто кличе їх у гості, щоб пограти комп’ютерні ігри. А я й не проти – все ж таки краще вдома, ніж десь по невідомих комп’ютерних клубах. І майже кожного його друга я знаю – це або сусідські хлопчики, або ж однокласники. Але останнім часом у нього з’явився новий товариш – Дмитро. Хлопець досить тихий і не надто говіркий. Я все списувала на характер, та й син сказав, що він новенький у їхньому класі – думаю потрібен час, щоб звикнути.
Я частенько готувала смачні обіди не тільки для сина, але й для товаришів. І якщо більшість його друзів не дуже хотіли обідати, особливо супом, то Дмитро завжди з’їдав все і, навіть, добавку. Мені не шкода. Я ще й думала, який гарний апетит у хлопця. Це тобі не Марко, якого я просто змушую хоч щось поїсти, а то для нього бургер чи чіпси, то найкраще.
Та за деякий час я стала помічати, що після приходу Дмитра у нас пропадають дрібниці – невеличкі суми грошей, якісь солодощі, мій шарф та, навіть, золотий перстень. Я спочатку думала, що я десь сама поставила річ і не пам’ятаю. Але це тривало до того часу, коли я застукала Дмитра, який витягував з мого гаманця 20 гривень. Коли хлопчина мене побачив, то аж зблід. Я й сама не знала що сказати. Він розплакався і попросив нікому не говорити, бо йому соромно. Добре, що мій син в той момент був у кімнаті. Я погодилась змовчати тільки, якщо він мені все пояснить.
Як виявилось Дмитро з багатодітної та неблагополучної сім’ї – мати та батько люблять випивати, перебивають по незначних заробітках і не надто переймаються дітьми. І якщо Дмитро може поїсти у нас, то його молодші сестри частенько залишаються голодними. От і він і вирішив красти невеликі суми, щоб купити дітям хоч якийсь перекус – консерви, хліб чи молоко. Коли хлопчик мені це розповів мені стало страшенно його шкода.
Звісно, красти гроші це погано, але у дитини просто не було виходу. І, як я потім дізналась у школі, він справді розповів мені все так, як воно є. я вирішила допомогти тим діткам хоч трохи – давала продукти Дмитру та купила деякі речі. Добре ,що бабуся хлопчика подала у суд на власну доньку, щоб ту позбавили батьківських прав і сама вирішила виховувати дітей. І добре, що суд став на бік бабусі – діти почали жити у неї.
