В той час, коли мої батьки займались роботою та будували своє життя, моїм вихованням займалась тітка. Це моя найрідніша людина, і тепер мама з татом дивуються чому я спілкуюсь із ними менше, ніж із нею

Думаю, я була зовсім не запланованою дитиною у своїх батьків, бо ростила мене моя тітка Ольга. Мій тато — це її молодший брат, тому вона й захотіла бути зі мною, поки мати з батьком задовільняли свої амбіції, бігли за успіхом та кар’єрою.

Коли я з’явилась на світ, моїм батькам було всього по 18 років. Так сталось, мене ніхто не планував, і я мала народитись не раніше, ніж за 6 років точно, але час назад не повернеш, тому так вже вийшло.

Я була маленькою, і не зовсім розуміла де я, з ким я, для мене головне — це аби мама була поруч, та біля мене її не виявилось. Вона бігала то на навчання, то згодом знайшла собі роботу, а часу для маленької мене не було зовсім. Бабуся сиділа зі мною, адже я постійно вередувала — я потребувала мами, тоді моя тітка Ольга вирішила, що забере мене до себе.

Вона була старша за свого брата на 10 років, їй було 28. Молода незаміжня дівчина, яка не могла мати дітей — так вже склалось, на жаль. Оля хотіла малюка, але не могла його мати, можливо тому, через великий біль, вона й не будувала стосунки з чоловіками, оскільки боялась, що її ніхто не прийме такою.

Вона з радістю взяла мене до себе, спеціально звільнилась із роботи, аби тільки приділити мені якомога більше уваги та тепла. Оля ставилась до мене, як до своєї доньки. Поруч із нею я не плакала, не вередувала, бо відчувала материнську любов.

Йшов час, я росла, маючи під боком свою Ольгу. Я розуміла, що вона моя тітка, бо мені так пояснили, коли я трошки підросла, але чому до нас через день приходили в гості двоє незрозумілих людей, до мене дійти ніяк не могло. Вони грались зі мною, приносили подарунки, називали себе мамою і татом, а потім швидко йшли.

Я знала, хто такі “мама і тато” — це люди, які постійно біля своєї дитини, заводять її в дитячий садочок, забирають звідти, а не приходять на годинку і далі біжать. Батьки гуляють зі своїми малюками, водять їх на гуртки… таке я бачила в садочку, і могла сміливо розібрати де мама дитини, чи просто сусідка чи сестра.

Оля була мені як мама, і я б називала її так, якби вона не говорила щодня, що вона всього лиш моя тітка. Вона знала всі мої секрети, всі мої вподобання та бажання.

Але, коли я стала трохи дорослішою, мені було років 13, то мої батьки вирішили, що прийшов час забрати мене “додому”. Я довго плакала та опиралась, бо розуміла, що не можна так робити, як вони — посвятити всій час роботі, своїм досягненням, а дитину залишити із тіткою, потім забрати тоді, коли їм захочеться.

Оля була також засмучена, але ні вона, ні я не могли нічого із цим зробити. Потрапивши в будинок батьків, мені не хотілось навіть із ними говорити, бо нічого спільного у нас не було. Після школи я завжди йшла до тітки, розповідала їй про все, ділилась усіма проблемами та переживаннями… Маму з татом це зовсім не влаштовувало, але вони не могли ніяк на це вплинути.

Зараз мені 30 років, я щодня навідую Олю, приношу їй гостинці. Мої діти дуже люблять ходити в гості до моєї тітки, на відміну від їхніх дідуся з бабусею. Батьки залишались відстороненими від моїх справ завжди, і навіть практично не мали діла до внуків.

Та кілька років тому мама полишила бізнес і захотіла пожити “для себе”, але коли вона почала налагоджувати зі мною зв’язок, то дуже здивувалась чому ж я не хочу цього. “Чому ти не приходиш, доню? Я вільна, весь час сиджу вдома, приходь, поговоримо…”.

Та мене зовсім не тягне туди, вона мені наче чужа, і я не знаю, що із цим робити. Все життя їй було байдуже на мене, а тепер вона захотіла поспілкуватись із донькою…

Оцініть статтю
Червоний камiнь
В той час, коли мої батьки займались роботою та будували своє життя, моїм вихованням займалась тітка. Це моя найрідніша людина, і тепер мама з татом дивуються чому я спілкуюсь із ними менше, ніж із нею