У Тамари Іванівни було четверо дітей і всі доньки. Чоловік її покинув, коли та тільки народила останню дівчинку. Мовляв, сина хотів, а жінка йому тільки дівок родить. Після того його більше ніхто не бачив, залишив сім’ю і навіть грошима не допомагав. Тамара Іванівна тоді була у розпачі, але добрі сусіди та родина не залишили її з бідою сам на сам, всіляко допомагали жінці. Однак, вона важко працювала для того, щоб хоч якось прогодувати дітей, ще й встигала городом займатись.
Але, звісно, таке життя дало свій відбиток на здоров’ї, Тамара Іванівна постійно скаржилась на біль у ногах. Але діло до лікаря не доводила. Їй усі в один голос казали, що потрібно пройти обстеження, та жінка переконувала, ніби то само все пройде, а поки їй потрібно дітей на ноги ставити. Так і терпіла цей біль.
Діти повиростали, молодша донька Анастасія, на відміну від решти сестер вирішила продовжувати вчитись, а не одразу заміж вискакувати. Єдина, продовжувала жити з матір’ю, у всьому їй допомагала, після навчання, ходила на роботу, потім займалась хатніми справами. Тамарі Іванівні тоді стало легше фізично, але хвороба не відступала, ноги починали боліти все сильніше. Було очевидно, що якнайшвидше потрібно звертатись до лікаря й можливо, робити операцію.
Анастасія ледве переконала матір пройти обстеження та нарешті звернутись до лікарів. Тамара звісно, не одразу, але все ж погодилась. Діагнози лікарів були не втішні, потрібно було найближчим часом робити операцію, яка вартувала не мало грошей. Спочатку думали, зробити якийсь збір коштів по селі, але й цього було б замало. Вже і волонтери різні допомагали, та операція була занадто дорога.
Тоді Настя згадала, як до неї залицявся син голови сільради – Петро. Вирішила, можливо він допоможе, адже вже давно відчував до неї теплі почуття. Сама ж Анастасія, не сильно була в захваті від хлопця, він був звичайним хвальком, який насправді лише ховався за спиною в татка. Але виходу у неї не було – матері терміново потрібні гроші й вона повинна їх усяким способом роздобути.
Тоді Петро не дав чіткої відповіді, він мусів порадитись з батьком, адже це були саме його гроші. Напевне, гарно переконував, бо вже на наступний день повернувся до дівчини й поставив їй умову, якщо та вийде за нього заміж, його батько з радістю допоможе новоспеченій свасі. Анастасія довго не думала, одразу погодилась, розуміла, що часу у матері не так багато.
Весілля вони пишне не святкували, лише розписались та дівчина переїхала до нареченого. Життя з некоханим описувала як з якимось сусідом, розповідала, що навіть ночує в іншій кімнаті.
А Тамарі Іванівні за той час успішно зробили операцію й вона помалу відновлювалась. Дочка часто навідувалась до матері, а ось інші сестри навіть не давались чути. Як тільки повиходили заміж, навіть не телефонували. Анастасія розповідала мамі, як вона живе, казала, що як та повністю видужає, то забере її до себе.
Петро дуже кохав свою дружину і хотів зробити все для того, щоб та була щаслива. Вирішив виділити окрему кімнату для тещі, постійно привозив лікарів для огляду. Настя була вдячна чоловікові й навіть не помітила, як з часом сама почала в нього закохуватись.
Так їхнє життя налагоджувалось, ось уже пройшло 5 років з цих подій і у Насті та Петра вже народилась маленька донечка. Вони стали щасливою сім’ю, і хто б міг подумати, що їхні стосунки, які починались лише на вигоді, переростуть у щось набагато більше.
