Мені зараз 23 роки. Цьогоріч я закінчила університет, і зараз шукаю собі роботу. Батьки давно мені говорять, що дуже вже хочуть, аби я народила їм онука чи онучку, але я завжди дуже сумнівалась у своїх силах щодо виховання малюків.
Мій хлопець також дуже переживає з цього приводу, адже діти — це величезна відповідальність. Ми ростимо нових людей і відпускаємо їх у світ, і тільки від нас залежить якими вони будуть: розумними, щасливими та турботливими, чи злими та хамовитими.
Згадуючи своїх однолітків, я постійно думаю про те, що діти дуже агресивні та злі, і буде дуже сумно, якщо в мене не вдасться виховати хорошу людину, яка дбатиме про природу, про почуття інших людей, і про свої також.
Та нещодавно в мене вселилась впевненість у тому, що покоління сучасних дітей — чудове. Моя маленька семирічна сусідка Аміна, донька Христини, просто неймовірна дитина! Щоразу, коли ми зустрічаємося з нею в під’їзді, вона вітається, часто стукає до мене, аби подарувати малюнки, які вона малює.
Ця дитина стала для мене наче сестрою. Одного разу ми вирішили з моїм хлопцем поїхати до лісу, аби позбирати гриби, і я захотіла взяти її з нами. Христина погодилась відпустити її, оскільки останнім часом ми добре товаришуємо, і вона добре знає мене.
Поки ми гуляли лісом, збирали грибочки та різноколірні листки для трудового навчання для школи Аміні, я помітила, як бережно вона обходить кожен пагінець деревця, яке нещодавно вилізло із землі, кожен грибочок, який ми не беремо до кошика. Це мене дуже дивувало, адже коли ми з моїми однокласниками їздили до лісу на екскурсію, то вони ламали гілки дерев, аби побитись один з одним, кидались камінням та шишками, копали гриби…
Аміна взяла з собою жолудь, який проріс, аби посадити вдома, і я подумала, що це хороша ідея. Деревце можна буде висадити в нас у дворі…
Відтоді я майже щодня пригадувала нашу прогулянку в лісі, та думала про те, що діти — це все ж чудово. Христині вдалось виховати Аміну прекрасною дитиною. Одного дня я лежала в ліжку та дивилась якусь програму по телевізору. Мені у двері хтось постукав, і, відчинивши, я побачила свою маленьку сусідку.
На дворі була весна, і все навколо розквітало. Аміна принесла мені саджанець дуба, який вона виростила з того маленького жолудя. “Ходімо посадимо його в нас біля будинку!” – посміхаючись сказала вона.
Ми висадили дерево, і тоді дівчинка сказала: “Я дуже хочу, аби в тебе якнайшвидше з’явилась дитинка. Ми будемо з нею хорошими друзями, і гулятимемо разом.”
Через два дні я дізналась, що вагітна. Ми посадили нове дерево, а Бог мені дав нове життя. І я дуже сподіваюсь, що мені вдасться дати своїй дитині все, що їй потрібно: любов, опіку, турботу, щасливе дитинство. Також я надіюсь на те, що моє маля виросте чудовою дитиною, такою, як маленька Аміна.
