Моя невістка Ірина в шлюбі з Миколою була 7 років. Весь цей час вона на прохання чоловіка не працювала, спершу в декреті була, а згодом і просто не працювала – займалась домашнім господарством. Мій син займав високу посаду, отримував дуже хорошу зарплату, тому дім у них був великий і роботи в ньому завжди було вдосталь.
Я з невісткою завжди була в хороших стосунках – вона була лагідна до мене й завжди старалась у всьому допомагати. Попри свою незліченну кількість справ, знаходила час прийти й то худобу попорати, то поприбирати. В той час як мій син Микола зрідка приходив у гості, хоч я жила на сусідній вулиці.
Їхнє сімейне життя було спокійним і я й уявити собі не могла що трапляться наступні події. Ірина розповідала, що чоловік зовсім втратив до неї інтерес, він постійно затримувався на роботі, а на вихідні придумував якісь справи та їхав з дому. Поділилась, що підозрює мого сина у зраді й питала поради, що їй робити далі, але я не знала що їй відповісти.
Потім Микола сам зізнався дружині, що знайшов іншу жінку й повідомив про скоре розлучення. Я коли дізналась, звісно, була в шоковому стані, але й не думала що мій син зможе ще нижче опуститися. Та невдовзі Микола поділився зі мною, що хоче зробити усе можливе, щоб залишити майже колишню дружину з нічим. Вважав, що її заслуги та вкладу в сімейний бюджет немає, а те що вона стільки часу обслуговувала його, доглядала за домом, для нього не було аргументом, додав, що і їхнього сина також Ірині не віддасть. Збирався найняти найкращих адвокатів лиш би нічого не залишити колишній дружині.
Я одразу розповіла усе невістці, запропонувала їм з онуком поки пожити у мене. Адже син колись зробив мені гарний ремонт, тому умови для життя були дуже навіть хороші.
Вони зібрали речі, й поки Микола був на роботі, таємно переїхали до мене. Син же не став бити тривогу – невдовзі привів додому свою нову пасію. Але все ж згодом він дізнався про те, що Ірина з сином живуть у мене, вимагав, щоб я жінку вигнала, а дитину віддала йому.
Я була категорично проти цього, адже за всі ці роки Іра стала мені дуже близькою, Микола тоді злісно пішов й лише гримнув дверима.
Через суд він і справді домігся того, щоб колишній дружині нічого не перепало, та дитину відсудити не зміг – по закону син мав залишитись з матір’ю. Я та Ірина зраділи що маленький залишиться з нами, а гроші це діло набувне. Через своїх знайомих я змогла знайти невістці хорошу роботу, а сама в цей час сиділа з онуком.
Життя у нас налагоджувалось, а син за весь цей час навіть не телефонував мені. Навіть коли я хворіла, не зайшов провідати, а Ірина сиділа коло мене й допомагала стати на ноги. Тоді я зрозуміла, що віднайшла доньку, а сина втратила. Тому рішилась на серйозний крок – написала заповіт, в якому все моє нажите майно мало перейти не Миколі, а невістці з онуком.
Як же деколи в житті дивно буває, що зовсім чужа людина стає ріднішою, аніж власний син.
