Я терпіла до того моменти, поки вони не почали переходити всі межі розумного.
У своїй квартирі я живу вже понад 5 років і в мене ще жодного разу не було ніяких суперечок з сусідами – до цього моменту. У квартиру поряд нещодавно переїхала молода багатодітна сім’я. спочатку в мене не було жодних питань до них – я просто їх не знала і все наше спілкування зводилось до банального привітання. І мене це цілком влаштовувало.
Та все частіше я почала помічати не надто культурну поведінку майже усіх членів цієї сімейки. Починаючи від батька і закінчуючи дітьми. Про те, що вони поводяться інколи занадто галасно я мовчу – розумію, що то діти. Хоча й тут батьки мали б навчити правильно поводитись. Діти галасували й вдень та пізно ввечері, у будні та у вихідні. Спочатку я намагалась ігнорувати це. Та все частіше мені набридав шум о 12 ночі й просто прохала їх бути тихішими. Замість вибачень я чула лекцію про те, що це їх квартира і вони роблять що хочуть.
Далі почалось те, що вони залишали свої речі у спільному коридорі й перекривали нормальний прохід. Велосипеди, мішки з картоплею, коробки з речами – все це тижнями могло стояти на коридорі й ніхто не намагався прибрати. На будь-яке зауваження я чула тільки крики та розмови, що паз сої двері нормально відкриваються, то нема мені чого жалітись.
Далі пішло більше. Їх середня донька вирішила, що стіни під’їзду якраз для того, щоб вона могла гарно малювати. Дівчинка обмалювала фарбами стіни та, навіть,двері. Тут я вже не витримала і почала не просто робити зауваження, але й сваритись – під таким тиском їм нічого не залишалось як змити шедеври своєї дитини.
Я вирішила не чекати нових «сюрпризів» і одразу повідомила їм, щоб наступного разу буду звертатись до голови ОСББ та не залишу все це просто так – або вони будуть поводитись пристойно, або будуть мати проблеми.
