Коли моя бабуся була маленькою, то в їхньому селі було багато людей та молоді, не те, що зараз, тому не багато хто може зараз.
На периферії села жила багатодітна сім’я, де було 12 дітей. Батько сімейства п0мер, коли наймолодшому сину було пів року. Це були віряни, тому завжди вони жили в злагоді та спокої, поки старший син Микола не привів додому свою дівчину Вікторію. Вони розписались, та й почала вона жити із ними. Мати Миколи, стара Надія Степанівна, не полюбила дівчину, адже нічого вона не хотіла робити, майже не допомагала їй. В сім’ї було семеро дівчат і 5 хлопців, тому допомогти було кому, але те, що невістка цілими днями не виходить зі своєї кімнати, засмучувало Надію.
Неодноразово вона просила в сина поговорити із дружиною, але марно. Невдовзі, Надії Степанівни не стало, і вона ніколи навіть не покладалась на свою невістку, аби та взяла на себе виховання дітей. Вікторія і справді навіть не збиралась ніяк допомагати дітям, хоч і була найстаршою в сім’ї жінкою. Молодшому сину Івану дуже потрібна була людина, яка б була із ним, бо важко він переживав смерть матері. Звичайно, що залишитись сиротою в 4 роки, дуже важко і погано для дитини. Та, вихованням Івана займались його старші сестри.
Микола ж працював, аби хоч якось допомогти своїй сім’ї, але зароблених грошей не вистачало, тому він вирішив поїхати на заробітки в Німеччину. Він планував там бути 4 місяці, адже заробітна плата закордоном набагато вища, ніж тут, в Україні.
Вікторія була проти цього, і часто натякала на те, аби віддати всіх братів та сестер в дитячий будинок, щоб вони вдвох із чоловіком зажили чудовим життям без клопотів. Микола завжди був проти цього і всяко пояснював дружині, що це неможливо. Та, коли він поїхав, та лишив Вікторію із дітьми саму, то вона стала справжнім тираном. Діти боялись її, та старались не траплятись їй на очі, адже братова жінка обов’язково знайде за що їх покарати та до чого вчепитись.
Вікторію також зовсім не приваблювало те, що їй потрібно доглядати за чужими дітьми. Тож, восени, коли старші пороз’їжджались по різних містах, де вчились, вона взяла сімох найменших, в тому числі й Івана, і повела в ліс.
На вулиці вже вечоріло, тож вона їх завела всіх і залишила збирати ягоди, а сама втекла. Іншу частину історії все село знало зі слів лісника, який розповідав, що побачив в середині лісу вогнище. Він вирішив перевірити, хто ж це розпалив багаття в таку пору доби, адже це дуже небезпечно. Він йшов, але до вогника він не наближався, а згодом побачив перед собою купку дітей, які блукали в сутінках серед лісу. Між деревами лісник побачив жіночий силует, який схвально кивав.
Микола повернувся додому відразу, коли до нього додзвонилась опікунська служба. Вікторії вдома вже не було, як і її речей. Відтоді Микола залишився в країні, аби доглядати за своїми братами та сестрами, і дякував щоночі матері, яка врятувала його рідних, вказавши дорогу до них лісовику.
