Батько коханого був дуже сyвoрий так, що навіть наші стосунки не могли розвиватись без його дозволу.

Мій чоловік виховувався у дуже суворій сім’ї – всім заправляв батько й не давав нікому спуску. Навіть наші стосунки були лише з його дозволу, уявіть! Тоді, ми ще були підлітками й не вважали це чимось не нормальним. Одразу відбулось знайомство батьків, адже Степан Іванович мав точно знати, що я з порядної сім’ї та не буду погано впливати на його сина.

Благо, мої батьки розуміючі та розумні люди, які переконали тата Олега заспокоїтись та не контролювати нас. У мене з ними завжди були довірливі стосунки без всіляких секретів. Вони лише раділи на мене коли ми з Олегом почали зустрічатися.

Наші стосунки були як у звичайних підлітків, але ми мріяли, що колись одружимося та станемо сім’єю. Весь цей час батько коханого суворо все контролював, і боронь Боже хоч на хвилину ввечері запізнитися. Щоб більше часу проводити з Олегом, я приходила до нього і ми разом робили уроки та готувались до іспитів, але і тут Степан Іванович втручався – забороняв зачиняти двері й час від часу навідувався сам. Ми тоді не розуміли, чого він так боїться, але як то кажуть – заборонений плід найсолодший.

Так, коли нам було по 17 сталось те, чого батько Олега боявся – я завагітніла. Спершу ми розповіли моїм батькам – вони сприйняли цю новину спокійно, моя мама також рано завагітніла, але це не заважало їй з татом мене добре виховати. А от батькам коханого ми навіть не знали як сказати, а точніше боялись реакції Степана Івановича. Тому спочатку поділились новиною лише з матір’ю Олега – вона була дуже шокована, але як і ми, не знала що скаже на це її чоловік.

Маючи підтримку у вигляді моїх батьків і матері коханого, вирішили не тягнути й все як на духу розповісти. У нього не було слів, пів години дивився на нас і мовчав, тисячі думок пролітали в голові тоді, а від невизначеності мозок просто кипів.

Через якийсь час, після випитого заспокійливого, Степан Іванович все ж вирішив з нами поговорити. На наше здивування він навіть не кричав, чи то так стримував себе, чи то ліки подіяли, але максимально спокійно говорив. Переважно задавав питання, типу “що далі збираєтесь робити?”, “дитину залишаєте?”, “чи плануєте одружуватись?” і тому подібне.

Ми без вагань казали, що залишимо цю дитину, поки ще вагітна, встигнемо закінчити школу і навіть поступити в університет на заочну форму навчання. Розуміли, що освіта нам в кожному разі знадобиться, а з нашою шкільною успішністю могли попасти навіть на бюджетні місця. Тоді думали розписатися, мої батьки пообіцяли нам на весілля подарувати квартиру, а тато запропонував хорошу роботу Олегові. Все мало бути чудово і з такою підтримкою ми б з легкістю зі всім впорались.

В принципі у нас складалось все так, як запланували, після одруження на УЗД мене знову ошелешили – сказали, що у нас буде не одна дитина, а одразу дві! Уявляєте, двійнята! До такої новини я точно не була готова, звісно, це прекрасно, але коли тобі ще не має 18 і ти не знаєш як будеш давати раду одній дитині, не те щоб двом. За підтримкою я в черговий раз звернулась до Олега і своїх батьків. Всі були шоковані як і я, але раділи такій новині. Але тоді терпіння Степана Івановича закінчилося, коли він дізнався висказав все, що думає про нас, звинуватив у мало не всіх смертних гріхах. Та ми на це не реагували насправді саме таку реакцію чекали з самого початку.

Ми жили окремо від усіх, у подарованій моїми батьками квартирі, часто вони приходили та допомагали мені поки чоловік був на роботі. Після пологів, які почались раніше я відчувала колосальну підтримку від усіх, крім свекра. Той так і тримав на нас образу за все це, тому практично весь цей час ігнорував мене з Олегом.

Та коли я з дітьми повернулась додому, все моментально змінилось. Степан Іванович щодня, а деколи й по декілька разів приходив до нас і відчитував за щось. Відчувала себе не як мама і дружина, а як мала дитина, яка постійно щось робить не так. Це дуже набридало, мені й так було важко одній з двома новонародженими дітьми, а тут ще й свекор, якому завжди все не так. Звісно, у мене не було часу поприбирати чи попрати, та навіть їсти зварити. Як і кожній жінці, мені після пологів потрібна була підтримка та допомога, а не повчання та приниження.

Не витримавши, я вирішила поговорити про це з Олегом, він прекрасно знав свого батька, але протидіяти йому ніколи не вмів. Тому ми зателефонували свекрусі, та пообіцяла поговорити з чоловіком, але також нічого не могла гарантувати. Навіть мої батьки прийшли трохи охолодити свата, всі були переконані, що він перегинає палицю зі своїм контролем. Адже ми з Олегом вже окрема сім’я і лізти до нас ніхто не має права.

І, о чудо, Степан Іванович зрозумів! При всіх він вперше попросив вибачення і пообіцяв виправитись. Розповів, що така поведінка у нього була від хвилювань за нас та наше майбутнє. Я пробачила йому, але сказала, щоб висловлювати свої почуття та страхи можна словами, щоб більше не виникало таких непорозумінь.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Батько коханого був дуже сyвoрий так, що навіть наші стосунки не могли розвиватись без його дозволу.