Все своє життя я росла у звичайній сім’ї. Нічого особливого – батьки любили мене, стосунки у нас були прекрасні. Я закінчила школу і вступила в університет який був у іншому місті, тому мені довелось переїхати в гуртожиток.
Там я і зустріла свого чоловіка – ми навчались на одному курсі, у нас було багато спільного тому у нас швидко зав’язались стосунки.
До батьків я приїжджала на вихідні й одного разу вони ошелешили новиною про своє розлучення. Це стало несподіванкою для мене, адже ніяких великих сварок у них за життя не було. Пояснили що просто так буде краще, що вони вже не кохають один одного, але я завжди можу до них звернутись за допомогою. Я не втручалась в це – адже на той час мені було 19 і мала своє життя. А батьки дорослі та краще знають що їм робити.
Так тато залишився жити у своєму будинку що дістався йому від батьків, а мати переїхала до бабусі. Я продовжувала підтримувати з ними теплі стосунки та приїжджала в гості.
Цього ж року мені Арсен зробив пропозицію вийти за нього заміж і я з радістю погодилась. Ми почали готуватись до весілля. Хоч ми ще навчались на третьому курсі, але вирішили не тягнути. Думали спочатку будемо винаймати квартиру неподалік університету та у вільний час підпрацьовувати, а згодом щось би придумали.
Після святкування батько сказав, що буде радий якщо ми будемо жити у нього, адже у цьому будинку я жила все життя, та й місця багато – нікому дискомфортно не буде. Ми погодились, тому після закінчення університету переїхали до батька. Арсен з татом одразу поладив – на рибалку разом їздили та їздили в ліс по гриби.
Я ж була одна господиня у домі. Деколи приходила мама і допомагала мені, все було прекрасно і нам дійсно було комфортно жити разом.
Якось батько розповів що зустрічається з однією жінкою і сказав що хоче нас познайомити. Я була не проти, адже розуміла, що кожна людина хоче бути коханою і щасливою. І навіть якщо у тата з мамою не склалось це не означає що їм пора до старості бути одними.
Так Олена прийшла в наше життя. Вона здалась мені милою жіночкою і ми одразу знайшли спільну мову. Виявилось що у неї є син якому 24 роки обіцяла познайомити нас з ним.
Стосунки батька й Олени розвивались, так через пів року мене повідомили що тепер вона з сином житимуть у нас.
Тільки тоді ми його побачили вперше. Мені здалось дивним те, що в такому віці він досі живе з матір’ю і ніде не працює. Я вважала що чоловік має бути якийсь більш цілеспрямований і прагнути до більшого. Тому з першого дня стосунки з ним не склались ні у мене, ні в Арсена.
А з Оленою ми одразу поділили побут, і так мені стало навіть легше. А з її сином у нас постійно були якісь непорозуміння. Мене дратувало його постійна присутність у домі та те, що він абсолютно нічого не робив в той час, як я та Арсен працювали на роботі він просто сидів на дивані та дивився телевізор.
Не раз йому робила зауваження, пробувала поговорити з батьком, можливо він міг вплинути на цю ситуацію, але ні, він вигороджував його та захищав.
Складається враження ніби батько став мені чужий. Думаю можливо з’їхати та винаймати квартиру з чоловіком – але такої можливості у нас немає, тому доводиться це все терпіти.
Звісно я щаслива за батька, що він знайшов своє кохання та не залишився один до старості, але виникає питання як боротись з цим ледачим зведеним братом. Бо терпіти це сил вже немає..