Ми з дружиною живемо у передмісті, маємо власну невеличку садибу.
Багато зусиль та коштів ми витратили на ремонтні роботи, щоб навести лад в домі та зробити усе, як ми собі уявляли.
У нас все вийшло. Ми дуже раді, що тепер зможемо насолоджуватись спокійним життям без ремонту й думок, скільки коштів ще піде на те все.
Батьки наші живуть у місті, недалеко один від одного.
Тому вони доволі часто хочуть приїжджати, щоб поробити якусь роботу, розвантажити нас. Адже у них на пенсії доволі багато вільного часу й енергії.
Спочатку ми завжди раді були їх бачити у себе. Ми думали, що справді зможемо розслабитись й відпочити в той час.
Та були деякі нюанси. Нас ставало надто багато. Це все почало нагадувати якийсь балаган. Ніби хочеться відпочити психологічно та ніяк не вдавалось це зробити.
Ми з дружиною по буднях на роботі, діти в школі. На вихідних хотілось провести час спокійно, без лишніх стресів та балачок. Просто відпочити.
Для нас це було важливо.
Господарства ніякого у нас не було. Городу теж не садили. Єдине – це садок та малинник. Щоб для дітей були свіжі домашні фрукти.
Ми не переймались цими питаннями. Переїжджаючи в село ми свідомо розуміли, що ставати завзятими господарями не збираємось. Просто хочемо спокійного життя у власному просторому домі.
Батьки не розуміють нас. Чому ми не хочемо хоч невеличкий город посадити для себе. Чому рідко їх запрошуємо до себе на гостинну, посидіти усім разом на природі.
Що робити з ними ми не знаємо, щоб усім догодити та про себе не забути.
Відповідь на це питання ми з дружиною поки що не знайшли.
Можливо, у Вас була подібна ситуація? Як ви з неї виходили? Чи можливого у когось із Ваших знайомих траплялось подібне? Можливий якийсь компроміс, щоб всім було добре?