Будучи холостяком, захотів усиновити дитину. Тоді я дізнався, які вимоги є до прийомних батьків. І те, що я не одружений, зовсім не грало мені на руку.

Мене звуть Володимир, і мені вже 46 років. Я ні разу не був одружений і не мав власних дітей, хоча їх дуже люблю і завжди думав, що в моєму житті їх буде як мінімум троє. Але доля розпорядилась інакше, спочатку не спішився одружуватись, потім не міг знайти ту єдину. Так, раптом, мені виповнилось 45, а у мене ні сім’ї, ні дітей.

Думав, так і залишусь холостяком до старості, та зі мною трапився ряд подій, які підштовхнули мене до цього, щоб я взяв дитину з дитячого будинку. Раніше, я навіть не припускав такого, чомусь був переконаний, що чоловік повинен передати свої гени дитині.

Якось разом з друзями займався благодійністю, ми приходили до діток в дитячий будинок і роздавали подарунки на день Святого Миколая. Пам’ятаю, ті їхні не підробні емоції щастя, це було так приємно, що аж словами не передати. Там я познайомився з маленьким 4-річним хлопчиком Михайликом. З ним я відразу відчув якийсь неймовірний зв’язок, він довго не йшов мені з голови, так сильно за цей день я до нього прив’язався.

 

Вирішив, що це доля і почав шукати інформацію про усиновлення. Виявилось, що є дуже багато вимог до охочих стати батьками. Потрібно було обов’язково бути одруженим, мати стабільну роботу, гарний заробіток та бути повністю здоровим. І якщо хоча б один пункт не відповідав дійсності, могли не дозволити усиновити дитину.

У мене ж на той час все було прекрасно і з кар’єрою, і заробітком, та навіть зі здоров’ям, але от одруженим я не був. Дуже боявся, що саме через це мені відмовлять. Поділився зі своїми переживаннями з друзями й моя найкраща подруга запропонувала обійти цю систему. Звісно, так робити не правильно, але я будь-якими методами хотів стати батьком Михайлика, знав, що дам йому все потрібне і він ні в чому не буде потребувати зі мною. Оля сказала, що ми з нею можемо заключити фіктивний шлюб і так ми будемо вважатись повноцінними батьками й сім’єю. Я спочатку був не сильно в захваті від цієї ідеї, але іншого виходу не було. Для переконливості ми навіть разом почали жити.

Так, комісія дозволила нам усиновити Михайлика. Я був на сьомому небі від щастя, нарешті у мене появився син. За цим всім, навіть не замітив, як ми з Олею зблизились. Таким чином, не сподівано для нас, ми закохувались один в одного, хоча до цього 10 років лише дружили.

Ось такі несподівані повороти доля мені влаштувала, ми щасливі й тепер у нашого сина Михайлика є повноцінна сім’я, а незабаром появиться ще сестричка.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Будучи холостяком, захотів усиновити дитину. Тоді я дізнався, які вимоги є до прийомних батьків. І те, що я не одружений, зовсім не грало мені на руку.