Сашко – білявий хлопчина років п’яти з великим голубими, як два озерця, оченятами. Усмішка рідко появляється на його дитячому личку. Завжди серйозний та насуплений вигляд. Хоча в Сашка досить багато друзів. Усі сусідські хлопчаки прагнуть з ним гратися, бо вміє вигадувати всякі розваги. Навіть в дощову погоду чи за відсутності іграшок, придумає щось таке, що іншому навіть на думку би не спало.
Сашко не такий дуже розумний, просто кмітливий та навчився виживати в такому ранньому віці. Частково це страшно. У дечому – добре, бо в самостійному дорослому житті точно не пропаде! Всі сусіди жаліють хлопчину, бо добре знають, що йому доводиться терпіти мамині концерти з неадекватними друзяками.
Спочатку це була проста звичайна сім’я, що складалася з мами, тата та сина. Мама Галина працювала кухарем в студентської столовій, батько – в столярному цеху заводу. Галина пішла в декрет, коли дізналася, що чекає сина. Та на восьмому місяці вагітності, жінка дізнається про страшну катастрофу, в якій гинуть її батьки. Не те, щоби вона дуріє, просто, крім них, більше нікого у світі нема. Є чоловік, та Галина накручує, що він може зрадити, збрехати, піти, обманути, кинути. Проте Артур був дуже відповідальним чоловіком взагалі по житті. Він носив дружину буквально на руках.
Галя починає ще вагітною заливати своє горе г0рілкою. Артур декілька разів робив їй зауваження. Коли побачив, що не допомагає, відвіз насильно до лікарні, та жінка втекла звідти. Вдома пиячила страшно, поки Артур був на робочих змінах. Нарешті Галина народжує маленького Олександра. Була якась мить, що жінка схаменулася, перестала зловживати. Багато гуляла з сином, колисала його, співала пісень. В них з Артуром наче наступив другий медовий місяць. Все було так просто, легко та радісно.
Та чоловіка відсилають у відрядження в зовсім іншу область. Галина знову зривається. Сусіди не раз телефонували чоловікові, просили приїхати, бо знову почалося. Та він просто – на – просто махнув рукою та, здається, викреслив обох зі свого життя. Люди довго обговорювали, що це за чоловік, що жінку кинув в таку мить та ще й сина новонародженого. Та Артур на горизонті так більше не появлявся.
Галя вже зовсім занедбала себе, свій зовнішній вигляд, квартиру та сина. На прогулянки зовсім перестала ходити, а коли відкривала вікна, то з помешкання долинав такий сморід алкоголю та тютюну, що неможливо було знаходитися під вікнами, не те що всередині квартири. Сусіди намагалися декілька раз залучити соціальні служби, та все якось руки не доходили.
Коли Сашкові було три, сусіди Ганна Петрівна сказала до Галі:
– Галочко, може, синочка свого до садка прилаштуєш? Якусь роботу собі знайдеш? Та й все налагодиться, – жінка говорила дуже делікатно, неупереджено та спокійно. На Галю дивитися було огидно та боляче. Колись красива, молода, сповнена енергії молодиця, перетворилася тепер на жебрачку в обідраному лахмітті з кублом на голові, синцями під очима та блідою шкірою, на якій потріскали капіляри.
– Мій син, то сама вирішую. Не сунь свого носа, стара жаба, – огризнулася Галя.
Старша сусідка лише озирнулася вслід, як Галина попленталася з малюком в сторону магазину:
– Мабуть, знову по пляшку, – під ніс пробурмотіла стара.
Здавалося, що Сашку взагалі не турбувало те, що мама не приділяє йому належну турботу та увагу. Про любов вже взагалі навіть ніхто не згадував. Добрі люди приносили їм під двері пакунки з одягом та взуттям, які хлопчик й доношував за чужими. Їсти деколи давали сусіди, а іноді бувало таке, що після маминих застіль залишалися хоча б крихти хліба. Сашко вже навіть привик до такого стилю життя.
Він знав напам’ять усіх друзів матері: дядя Коля з великим синім носом, дядя Толя з тростинкою, бо кульгає, тьотя Даша з чорним, як у відьми, волоссям… Сашко деколи думав, що всі так живуть. Проте якось до їхнього будинку під’їхало велике біле авто, з якого вибігла дівчинка, приблизно Сашкова ровесниця. Кучерява допитлива Марічка здивовано поглянула на хлопчика:
– Ей, ти чого тут сидиш такий брудний та зовсім сам? Де мама? Тато?
Сашка познайомився з новою сусідкою, як виявилося вони купили тут квартиру та скоро переїдуть. Почав по-дитячому розказувати все новій товаришці. Марічка слухала з захопленням, потім відповіла:
– Моя мама працює в такому будиночку, куди потрапляють дітки, в яких нема мами й тата. Мама каже, що їм там добре. Бо якщо хтось їх ображає вдома чи на вулиці, то в тому будиночку вони мають все: хороший одяг, смачну їжу, тепле ліжко, вчителів, цікаві іграшки. Може, запитати у своєї мами, щоб вона тебе поселила в такий будиночок?
Ще тоді Сашко не розумів, що Марічка говорить про дитячі будинки, але в нього майнула думка:
– От би на день в такий будиночок, набрати всякого добра, повернутися додому, втішити маму та зажити щасливо!
