Ми з чоловіком довго жили у місті в багатоквартирному будинку. Ходили на звичайну роботу. Я працювала продавцем-консультантом, а чоловік був кухарем в одному з ресторанів. У нас є син Костя – йому 8 років. Він у нас школяр.
Коли через пандемію почався карантин і я на якийсь час залишилась без роботи, чоловік спочатку ще працював, але потім також звільнився. Адже цих грошей зовсім не вистачало на прожиття.
Нам якийсь час допомагали батьки – вони живуть за містом і мають город та господарство. Поки мали змогу – давали нам продукти.
Але ми розуміли, що терміново потрібно було щось думати та як жити.
З карантином ввели різні обмеження – не можна було навіть просто гуляти вулицею і ми були закриті у квартирі. А з дитиною, самі розумієте, це ще та насолода. Тому нами було прийняте одностайне рішення переїхати на околицю міста у приватний сектор.
Паралельно ми ще думали де можна заробити гроші в такий не простий час. Ми шукали якусь онлайн роботу. Мій чоловік Андрій почав розбиратися в IT-сфері. Я ж також спробувала працювати фрилансером і у мене непогано виходило.
Ми заробляли навіть більше ніж до того, тому вирішили що точно переїдемо на околицю. Продали квартиру та купили невеликий будинок.
Сину одразу все сподобалось – він подружився з сусідськими хлопцями та мав можливість весь свій час проводити на свіжому повітрі. Нас як батьків це дуже тішило. Потрохи приводили будинок в порядок, ще потрібно було зробити ремонт добрий – але з цим вже не поспішали.
Почали працювати без вихідних, щоб заробити гроші на все необхідне. У нас все чудово виходило. Знала б що так можна заробляти – давно вже б наважилась на це. Адже стільки років працювала за невелику зарплату, їздила щодня на роботу – а тут працюю коли хочу, ще й вдома і гроші добрі платять.
Не далеко від нас живе моя свекруха. Їй чомусь не дає спокою те, що ми віддалено працюємо. І заради цього проміняли квартиру в центрі міста на життя в околиці.
Я не раз просила її посидіти з онуком, або взяти його до себе, щоб ми попрацювали. Але ж вона впевнена, що працює лише її син, а я так, розважаюсь лише.
Тому коли ми переїхали її візити щоденні, ще й без запрошення зводили мене з розуму. Вона почала до мене присікатися – все їй було не так.
“Порядок в домі наведи. Їсти зготуй. Попери.Ти ж нічого не робиш, лише на мене онука спихаєш” – щоразу повторювала свекруха. Тим самим відволікаючи мене від роботи.
А я вважала що їй лише в радість з Костею побути, але після таких претензій більше нічого її не прошу.
Думаю няню краще найняти. А то з часом – біда. Зовсім ні на що не вистарчає.
Бо ж мені не платять гроші за те що я “розважаюсь” чи просто за те що і відкриваю ноутбук – як вважає свекруха.
Зараз важкий час в усіх – і ми з чоловіком робимо усе можливе, щоб наше життя не погіршувалось, а лише покращувалось. Не зважаючи на нічию думку.
