У мене є донечка, якій майже три роки. До дитячого садку ще не ходить, але я намагаюсь вдома займатись її різностороннім розвитком: складаємо кубики та пірамідки, вчимо кольори, тваринок, форми, читаємо книжки, слухаємо музику та займаємось хатніми справами. Переконана, що такі заняття підуть на користь моїй Катрусі й вона ще покаже всі свої вміння і таланти на повну, хоч зараз вона ще мало говорить і я дещо переживаю.
У мого чоловіка є молодший брат – теж одружений і виховує з дружиною синочка такого ж віку, як і наша донька. Ми з ними не є дуже близькими – живемо у різних містах, бачимося вкрай рідко, спільних тем немає та й погляди на життя різні – я більш спокійна та замкнена, а інша невістка любить поговорити. А от свекруха, хоч і живе з ними, у нас буває частенько – раз у декілька місяців приїжджає навідати нас та маленьку онучку. Дякувати Богу з Марією Іванівною у мене чудові стосунки: можу спитати поради, залишити на неї доньку і піти у справах, разом походити по магазинах та попити кави за цікавими розмовами.
І от одного разу чоловік мені повідомив, що брат з дружиною будуть у нашому місті й вони залишаться у нас на декілька днів. Може й добре – Катруся познайомиться з братиком, може й ми налагодимо кращі стосунки. Тим паче, що ми завжди раді гостям та і я трішки розвіюсь – важко самій у декреті. Думала знайду нову подругу.
І от вони приїхали. Їх синочок Артем – більш рухливий, жвавий, балакучий, а моя Катруся, як і я, спокійна та зважує всі свої дії. І це стало однією з причин нашого конфлікту – Ірина, дружина чоловікового брата, завжди намагалась перевчити мою доньку. «Дивись як Артемко скаче», «Що ж ти така повільна, а як у школу підеш?», «Ти ще не знаєш усіх букв?» – ось не весь перелік «перлів» від Ірини. Чоловік нічого не помічав, чи йому було так зручно, а от мої нерви вже ледве витримували. Хоч я і не конфліктна людина, але, якщо мене довести – можу не стриматись і «наламати дров».
Ірі все було недогода – постійно намагалась мою дитину перелаштувати під себе. Я спочатку делікатно говорила, що не хочу слухати повчань від неї. Але я все ж стримувалась, щоб не сказати зайвого та й думала, що може то я сама себе накручую. Але одна фраза мене просто вивела з рівноваги.
– Важко тоді з Катрусею? Добре, що Артемко в мене повноцінний та здоровий. А тобі я співчуваю – хвора дитина, то тягар для сім’ї. – єхидно сказала Іра.
Спочатку я ще намагалась спокійно пояснювати, що кожна дитина має свій характер, темперамент, але мої аргументи не діяли, а тільки додавали масла у вогонь. І тут я зрозуміла, що не хочу ні бачити, ні чути, ні терпіти у себе в хаті таких гостей – я сказала все, що я думаю про неї, про її ставлення до своєї дитини й, не стримуючись у виразах, попросила або мовчати, або забиратись з мого дому.
І це подіяло…майже. Вона вже не говорила про дітей, але захотіла вколоти мене іншим способом:
Марія Іванівна та Ігор Петрович нам мають дати тисячу доларів на відпочинок. А хіба вам не обіцяли? Дивно, я думала у вас з ними теж гарні стосунки.
З кожним днем атмосфера у домі ставала все гіршою та гіршою. І хоч гості у нас мали б ще побути зо два тижні – я не стала цього терпіти. Чоловік знайшов хороший готель для них, куди вони в той же день переїхали. Вони так і не попрощались перед від’їздом додому. Та я й не дуже сумувала з цього приводу.
Коли життя знов стало на місце – мені подзвонила свекруха, її голос був стривожений і вона помітно нервувала. Я одразу зрозуміла, що щось трапилось.
– Чому ти не зізнавалась, що зі здоров’ям у Катрусі проблеми? Може ми знайдемо інших лікарів, спеціальний лікувальний заклад чи садок? Має ж бути вихід. – плакалась свекруха
Сказати, що я була здивована, то не сказати нічого. Але я одразу зрозуміла, що і до чого. І без Ірини тут не обійшлось – ось так вона мені помстилась за мою гостинність.
Я заспокоїла Марію Іванівну, розповіла про досягнення дочки, що вона розвивається добре, у лікарів немає питань до неї. Просто в неї такий характер – вона дуже спокійна дівчинка.
– Я дуже рада, адже Іра сказала, що через погану поведінку Катрусі вони з’їхали – боялась, що це погано вплине на Артемка.
І тут мене «прорвало» – я розповіла все, що сталось між нами з Ірою. І я зовсім не стримувалась у вияві емоцій.
– От брехуха. Та як їй в голову прийшло таке розповідати. І не соромно ж їй. А я ж вже й заспокійливе пила і боялась, щоб батька серце не боліло – не зізнавалась йому. Добре, що все вияснилось.
Ми ще трішки поговорили та попрощались на веселій ноті. А наступного дня Марія Іванівна перевела на карту Сергія 25 тисяч гривень. Ми одразу ж зателефонували мамі, бо не розуміли, що відбувається.
– Це вам на ремонт, я знаю, що ви давно плануєте і ніяк не зберете необхідної суми. Хотіла Ірині дати на відпочинок, але вам потрібніше – у вас же ж «особлива» дитина. – пожартувала свекруха.
Ми наполягали, щоб вони забрали гроші, але марно. Ми вирішили повернути їх при зустрічі, бо це немаленька сума для свекрів. Але по приїзду у гості свекруха й чути не хотіла нічого – сказала витратити гроші на сім’ю та на додаткові гуртки для доні.
