Чоловік мріяв лише про сина, тому дружина хотіла зробити аб0рт

Моя близька подруга разом з чоловіком дуже хотіли дитину. Вагітність вони планували і дуже ретельно до неї готувались: здавали всі аналізи, пили вітаміни, вели здоровий спосіб життя. Коли Оля дізналася, що вагітна і розповіла про це чоловіку – їхній радості не було меж. Будь-які хороші новини просто тьмяніли у порівнянні з цією звісткою.

Антона я знаю давно, ще з часів університету. Він жив на поверх вище за мене в гуртожитку, тому ми часто бували у спільних компаніях. Про те, що Антон мріяв про сина не знав хіба глухий або лінивий. Він розповідав про це всім: часто мріяв вголос, як він вперше візьме на руки свого сина, як навчить його грати у футбол, складе з ним хмарочос з конструктора і накупить йому аж тисячу машинок. Для мене було навіть дивно, що хлопець так сильно мріє про дитину в такому юному віці. Якби не одне «але»: Антон мріяв не просто про дитятко, а саме про сина. На питання «а якщо донечка?» відповідав «Або син, або аб0рт». Всі сміялись над цим і ніхто не надавав цьому значення. Хоча відповідь завжди була незмінною.

Здавалося, майбутній батько зб0жеволів від щастя. Він розповів вже всім своїм друзям і родичам, що у нього буде син; забажав переробити кімнату, яка була відведена під дитячу, у «хлопчачі» кольори; почав купляти машинки, потяги, кораблі, автомати – щодня з чимось таким він повертався додому. Він навіть просив своїх друзів, у яких є малі сини, написати йому кілька порад з виховання хлопчика.

Думки, що в нього може бути донька, Антон не допускав. В його родині всі хлопці. У всіх його друзів, як на підбір, народились сини, схожі на татусів. І в нього не може бути інакше.

Про всяк випадок я вирішила поговорити з Олею. Ми зустрілись на каву і запросили також її сестру. Я подумала, що за цією розмовою або мої негативні думки розвіються, або ми все-таки переконаємо Олю звернути увагу на ці дзвіночки. Ми з Надею в один голос говорили, що її чоловік поводить себе щонайменше дивно. Питали, чи розмовляла вона з ним про різні варіанти розвитку подій, чи готує його морально до можливої появи дівчинки у їхній сім’ї. Оля тільки відмахувалась, мовляв, це його давня мрія і дуже очікувана вагітність, тому його поведінка абсолютно нормальна, що донечку він теж прийме й полюбить, як тільки її побачить, адже це його кровиночка. Вона розповідала, що готова здійснити його мрію і народити йому сина чи навіть кількох, так, ніби це залежало від її бажання, а не від комбінації генів.

Кілька днів я ходила завантажена цими думками, не спала ночами, перебирала в голові різні варіанти, що можна вдіяти. Можливо, порадити Антону піти до психолога, доки не пізно, чи вмовити когось з його друзів поговорити з ним та напоумити, що донька – це не менш прекрасно, ніж син. Але потім я заспокоїлась і прийняла для себе рішення не лізти в чужу сім’ю зі своїми непроханими порадами.

Минуло два місяці. Поведінка Антона з кожним тижнем ставала все більш б0жевільною. А я вкотре нагадувала собі, що це не моя справа.

На 22 тижні вагітності Оля пішла на УЗД. Лікар сказала, що вже може оголосити стать. Молоді батьки завмерли в солодкому очікуванні.

«У вас буде… донечка! Мої вітання».

Антон мовчки підвівся та вийшов із кабінету. Його не цікавило, здорова ця дитина чи ні. Оля не могла додзвонитися до нього наступних 2 години, аж доки не доїхала додому з іншого кінця міста, бо він залишив її там одну. Коли вона піднялась на свій поверх, побачила, що її речі стоять зібрані біля дверей. На валізі була записка: «Забирай свої речі й вали. Я не міг зачати дочку. Ти мені зрaдила. Не телефонуй мені більше ніколи».

З розпачу вона подзвонила мені із проханням відвезти її назад до лікарні, бо ще одна дорога маршрутками їй не під силу. На моє питання навіщо їй до лікарні – мовчання.

Лікар вийшла з кабінету, тримаючи під руку заплакану Олю. Вона передала мені подругу і сказала, що поверхом вище працює медичний психолог, а за аб0рт на такому терміні жоден лікар не візьметься. Я ніколи раніше не дозволяла собі такого, але сьогодні я накричала на подругу.

«Є люди, які роками молять небо про дитинку. Навіть, якщо вона буде хвора, не така, як усі. А ти?! Ти.. задля якогось там Антона готова вбиtи своє дитя?!». Оля не відповідала, тільки гірко плакала.

Ми разом перевезли її речі до батьків. І Оля залишилася сам-на-сам зі своїм г0рем.

Через 4 місяці у неї народилась чарівна донечка Улянка. Антон за весь цей час не подав про себе ані звісточки. Хоча я знала, що у нього вже нова пасія з округлим животиком. Але подрузі я цього, звісно, не розповіла.

А майже через рік Надя, сестра Олі розповіла, що нова дружина народила йому дитину. Доньку. Доля завжди знає, як краще.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Чоловік мріяв лише про сина, тому дружина хотіла зробити аб0рт