Моя близька подруга разом з чоловіком дуже хотіли дитину. Вагітність вони планували і дуже ретельно до неї готувались: здавали всі аналізи, пили вітаміни, вели здоровий спосіб життя. Коли Оля дізналася, що вагітна і розповіла про це чоловіку – їхній радості не було меж. Будь-які хороші новини просто тьмяніли у порівнянні з цією звісткою.
Антона я знаю давно, ще з часів університету. Він жив на поверх вище за мене в гуртожитку, тому ми часто бували у спільних компаніях. Про те, що Антон мріяв про сина не знав хіба глухий або лінивий. Він розповідав про це всім: часто мріяв вголос, як він вперше візьме на руки свого сина, як навчить його грати у футбол, складе з ним хмарочос з конструктора і накупить йому аж тисячу машинок. Для мене було навіть дивно, що хлопець так сильно мріє про дитину в такому юному віці. Якби не одне «але»: Антон мріяв не просто про дитятко, а саме про сина. На питання «а якщо донечка?» відповідав «Або син, або аб0рт». Всі сміялись над цим і ніхто не надавав цьому значення. Хоча відповідь завжди була незмінною.
Здавалося, майбутній батько зб0жеволів від щастя. Він розповів вже всім своїм друзям і родичам, що у нього буде син; забажав переробити кімнату, яка була відведена під дитячу, у «хлопчачі» кольори; почав купляти машинки, потяги, кораблі, автомати – щодня з чимось таким він повертався додому. Він навіть просив своїх друзів, у яких є малі сини, написати йому кілька порад з виховання хлопчика.
Думки, що в нього може бути донька, Антон не допускав. В його родині всі хлопці. У всіх його друзів, як на підбір, народились сини, схожі на татусів. І в нього не може бути інакше.
Про всяк випадок я вирішила поговорити з Олею. Ми зустрілись на каву і запросили також її сестру. Я подумала, що за цією розмовою або мої негативні думки розвіються, або ми все-таки переконаємо Олю звернути увагу на ці дзвіночки. Ми з Надею в один голос говорили, що її чоловік поводить себе щонайменше дивно. Питали, чи розмовляла вона з ним про різні варіанти розвитку подій, чи готує його морально до можливої появи дівчинки у їхній сім’ї. Оля тільки відмахувалась, мовляв, це його давня мрія і дуже очікувана вагітність, тому його поведінка абсолютно нормальна, що донечку він теж прийме й полюбить, як тільки її побачить, адже це його кровиночка. Вона розповідала, що готова здійснити його мрію і народити йому сина чи навіть кількох, так, ніби це залежало від її бажання, а не від комбінації генів.
Кілька днів я ходила завантажена цими думками, не спала ночами, перебирала в голові різні варіанти, що можна вдіяти. Можливо, порадити Антону піти до психолога, доки не пізно, чи вмовити когось з його друзів поговорити з ним та напоумити, що донька – це не менш прекрасно, ніж син. Але потім я заспокоїлась і прийняла для себе рішення не лізти в чужу сім’ю зі своїми непроханими порадами.
Минуло два місяці. Поведінка Антона з кожним тижнем ставала все більш б0жевільною. А я вкотре нагадувала собі, що це не моя справа.
На 22 тижні вагітності Оля пішла на УЗД. Лікар сказала, що вже може оголосити стать. Молоді батьки завмерли в солодкому очікуванні.
«У вас буде… донечка! Мої вітання».
Антон мовчки підвівся та вийшов із кабінету. Його не цікавило, здорова ця дитина чи ні. Оля не могла додзвонитися до нього наступних 2 години, аж доки не доїхала додому з іншого кінця міста, бо він залишив її там одну. Коли вона піднялась на свій поверх, побачила, що її речі стоять зібрані біля дверей. На валізі була записка: «Забирай свої речі й вали. Я не міг зачати дочку. Ти мені зрaдила. Не телефонуй мені більше ніколи».
З розпачу вона подзвонила мені із проханням відвезти її назад до лікарні, бо ще одна дорога маршрутками їй не під силу. На моє питання навіщо їй до лікарні – мовчання.
Лікар вийшла з кабінету, тримаючи під руку заплакану Олю. Вона передала мені подругу і сказала, що поверхом вище працює медичний психолог, а за аб0рт на такому терміні жоден лікар не візьметься. Я ніколи раніше не дозволяла собі такого, але сьогодні я накричала на подругу.
«Є люди, які роками молять небо про дитинку. Навіть, якщо вона буде хвора, не така, як усі. А ти?! Ти.. задля якогось там Антона готова вбиtи своє дитя?!». Оля не відповідала, тільки гірко плакала.
Ми разом перевезли її речі до батьків. І Оля залишилася сам-на-сам зі своїм г0рем.
Через 4 місяці у неї народилась чарівна донечка Улянка. Антон за весь цей час не подав про себе ані звісточки. Хоча я знала, що у нього вже нова пасія з округлим животиком. Але подрузі я цього, звісно, не розповіла.
А майже через рік Надя, сестра Олі розповіла, що нова дружина народила йому дитину. Доньку. Доля завжди знає, як краще.
