Минулого року я пережила важке розлучення зі своїм чоловіком, причиною цього була зрада з боку Валентина. Коли я дізналась про його походеньки, не стала це терпіти й одразу переїхала з сином у дім своїх батьків.
Квартира, в які ми сім’єю проживали належить мені, колись Валентин зробив такий подарунок на моє тридцятиріччя. Він бізнесмен, тому такі подарунки цілком міг собі дозволити. Зараз він там проживає зі своєю новою обраницею. Та в принципі мені було все одно на це житло.
Мої батьки запропонували нам з сином пожити у них, площа будинку цілком дозволяє, та й територія велика, є де дитині побігати. У мами з татом я єдина донька, тому для мене вони ніколи нічого не шкодували. Ось переписали на мене свій бізнес і тепер я ним займаюсь.
Валентин за весь час навіть не цікавився нашим спільним сином, а я й рада була, значить не хоче його собі забрати. Йому значно важливішим було не дати нам ні копійки та влаштовувати своє особисте життя.
Та нещодавно він все ж зателефонував, я вже подумала, що опам’ятався татуньо, але ні, він почав розмову про квартиру, яка формально лише моя. Все щось кричав і погрожував, щоб я переписала її на нього.
До цього часу мені було все одно, що відбувається з тою квартирою, але після його погроз я стала діяти принципово. Сказала, що не віддам її Валентину, він і так не дає ні гривні на аліменти, а тут ще хоче всього позбавити. Його ж аргументом було лише те, що я також заробляю, але хіба ж дитина не спільна? Мені чомусь здавалось, що двоє батьків повинні забезпечувати сина.
Я найняла найкращих юристів і всі в один голос сказали, що колишній чоловік не має жодних прав на цю житлову площу. Тоді я вже знала, що робитиму – знайшла покупців на цю квартиру й через ріелтора збиралась продати її. Та Валентин завбачливий – змінив замок на дверях і ми не змогли туди попасти. Прийшлось це все діло робити через поліцію, волокіта була ще та, але я домоглась свого – виселила зрадника й продала свою квартиру.
Вирішила, що на ці гроші куплю нову, в якій ми з сином оселимося, та почнемо все з чистого листа, а згодом, вона йому дістанеться. Ще не раз мені дзвонив Валентин і погрожував, але більше я телефон не підіймала, заблокувала його і все. Тепер шукаю способи позбавити його батьківських прав, щоб сину вільно жилось без його постійних “дозволів”.
Думаю, не одна жінка попадала в пастки таких “самців”, але можу сказати впевнено – життя після розлучення є і воно набагато щасливіше ніж може здаватись. Я ось не втрачаю надії ще знайти своє справжнє кохання, вірю, що це станеться незабаром. А з сином поки живемо щасливо і в спокої.
