Своє дитинство я завжди згадую з усмішкою та лише з приємними спогадами. Я у батьків єдиний син і вся їхня увага, любов та турбота приділялись лише мені. Знаю, вони робили все можливе для мого блага та гарного майбутнього і я за це їм дуже вдячний.
Та працювали батьки на звичайних державних роботах – мама вихователька, а тато пожежник, тому розумієте, що зарплата там бажає бути кращою. Не зважаючи на це, я ніколи не відчував себе в чомусь обділеним і вони завжди купляли мені все, що я хотів. Було навіть враження, що у них якийсь безліміт по грошах, а коли дізнався скільки вони заробляють добряче здивувався.
Я ріс слухняним та розуміючим сином і мав чудові стосунки з батьками. Навіть підлітковий вік не змусив мене бунтувати чи ще щось. Так з часом я закінчив школу і поступав у хороший університет. Мама з татом дали мені чудову освіту, тому у мене вийшло з легкістю попасти на державне місце та вчитись безкоштовно. Проте, довелось переїхати в інше місто та оселитись в гуртожитку, а додому повертатись лише на вихідні.
Весь час я був на триманні батьків й вони мене повністю забезпечували. А десь на другому курсі університету, через знайомих, я знайшов підробіток, яким займався після пар. Звісно, моя зарплата була взагалі мізерна, але на якісь свої “хочу” цілком вистарчало. І лиш після закінчення університету зміг влаштуватись на роботу по професії й нарешті сам себе забезпечувати.
Хоч вибрана мною професія виявилась дуже поширеною, та не дуже оплачуваною. І лиш заради стабільності не наважувався щось поміняти.
Йшов час, я залишався жити в новому місті, навіть одружився там, а до батьків деколи лиш навідувався. Мою дружину вони сприйняли гарно і невдовзі вже ми могли привозити до них свою донечку погратись. Загалом, все було чудово. До одного моменту.
Та перед цим, хочу уточнити, що оскільки моя дружина була в декреті, я був головним добувачем і повністю забезпечував свою сім’ю. Пощастило, що бабуся коханої залишила їй квартиру і нам не довелось жити на орендованій та ще на це гроші витрачати.
Отже, якось батьки покликали мене на розмову і сказали, що оскільки вони забезпечували мене так багато років – тепер я зобов’язаний допомагати їм фінансово на пенсії та навіть суму вирахували. Це мене поставило в ступор, адже я не заробляв так багато, щоб ще і їм допомагати. Чесно, була б можливість – з радістю допоміг, але обставини були іншими. Та й хіба діти зобов’язані чимось батькам? Це ж батьки вирішують завести дитину та відповідають за неї. Не знаю, чи це я такий поганий син, чи що, але таких вимагань не розумію.
Довелось відмовити батькам, на що вони образились. Та мені здається, я все зробив правильно. А ви як вважаєте, чи діти зобов’язані своїм батькам і чи можуть батьки вимагати допомоги?
