— А ось і моя дівчина, — впевнено сказав Іван, тримаючи за руку симпатичну дівчину. – Це Альбіна.
Батьки мовчки дивились на дівчину – чи то від захвату, чи від здивування, але хлопець не одразу зрозумів.
— Дуже приємно познайомитись. Альбіно, ви так молодо виглядаєте, ви хоч школу закінчили? – невпевнено запитала мама.
—Звичайно, мені вже 21 рік, — впевнено відповіла дівчина. – я мало що молодша від Івана.
—Цікаво – цікаво, — сказала мама, очікуючи, що до розмови приєднається батько. Але він мовчки розглядав наречену сина і не міг вимовити ні слова – у дівчини був татуаж брів, великі та пухкі губи та довжелезні нігті. Та й груди виглядали не надто природно – така собі лялька Барбі.
Мама теж почала звертати увагу на зовнішність дівчини. Її вразила коротка спідниця, нарощене волосся та «бойовий» макіяж. А про манікюр взагалі нема що сказати – нігті виглядали дуже незручними.
— Альбіна, а хто вам допомагає прибирати вдома, готувати їсти? Ваш манікюр вам не заважає?
—Яке готувати? Я не люблю. Та й прибирати? Навіщо, коли є клінінгові компанії. Правда, Іване. – впевнено відповіла дівчина.
—Альбіно, а як ваші батьки поставились до змін у вашій зовнішності? Вони не проти, що ви так себе переробили? – нарешті не втрималась і запитала мати хлопця. – Це ж назавжди?
Дівчина дещо розгубилась – вона не очікувала таких запитань.
—Ви про що? Манікюр я роблю раз на два тижні, губи збільшую раз на рік – тому, коли мені це набридне, я можу легко все змінити. Але все це мені дуже подобається.
—Зрозуміло…- сумно сказала мама. – Але ж природна краса набагато краще. Хіба це дійсно може подобатись?
—Звісно, а чому б і ні. Чоловіки люблять жінок, які доглядають за собою. – швиденько відповіла Альбіна.
—Ну що, зрозуміла? – жартома сказав батько. – Скільки ми живемо з тобою і не знаємо, що це гарно. А тут раз – і я дізнався, що чоловіки таке люблять. Мабуть, я не чоловік.
Альбіна розгубилась і вже не знала, що й казати й тут Іван став на її захист.
—Ну що ви починаєте. Ми хіба зібрались тут, щоб обговорювати манікюр? Ви ніколи красивих дівчат не бачили? Досить вже.
—А й справді. Чого ми тут обговорюємо таке. Давайте за стіл – я багато смачненького приготувала. – почала мама. – Будемо смачно вечеряти і знайомитись ближче. Та й у нас є домашнє вино – якраз вип’ємо за знайомство.
—Ой, ні. Я п’ю тільки дороге вино – почала Альбіна. – я обираю тільки якісну їжу та якісні напої. Правда, Іване?
—А ми й не знали й не підготувались. Думали так, по-простому посидимо. – сказав батько.
—Ні. Треба було мене запитати, що Альбіна любить, — сказав Іван.
—Тоді, я так розумію, й домашній компот та яблучний сік, який я закривала, ти теж не будеш? Фрукти всі зі свого саду – у нас велика дача. Домашнє корисніше і більш натуральне.
—А давайте вже вечеряти, — хлопець перебив мати.
—А давайте, — сумно сказала жінка. – Посидимо, познайомимось ближче.
—Але недовго, мамо. Ми поспішаємо на вечірку до клубу. Я хотів вас тільки познайомити.
—До клубу? А як же вечеря? Я так старалась, щоб вас смачненьким потішити? – перепитала мати.
—Мамо, нема часу. Та й Альбіна любить морепродукти, а не відбивні з картоплею. – Іван взяв телефон і вже зібрався вставати з-за столу. Так вони з Альбіною й не повечеряли.
Батько з мамою переглянулись і замовкли.
—Ех, — сказав батько. – Ось нам і невісточка. Шкода, що не така як ми собі уявляли. Цікаво чи ми звикнемо до неї?
—Та я вже привикла, — посміялась мати.
—Серйозно? – здивувався батько.
—А що? Значить готувати їм їсти мені не прийдеться – вони ж мою їжу не їдять. Буду мати багато вільного часу, — посміялась жінка.
І вони знов замовкли.