Це звучить дивно, але я ваша донька. Ви мені вірите?

Аріні було 17 років коли вона завагітніла. Дівчина була ще зовсім юна, вірила у диво і безмежно кохала його – Володимира. Він – красивий, сильний, старший від неї на 5 років і з забезпеченої сім’ї. Їх роман тривав недовго – доки Аріна не повідомила йому що вагітна. Спочатку хлопець зрадів, але після розмови з батьками – змінив думку. Єдині його слова були: «Забудь про мене. Не телефонуй. Не пиши. Я не готовий до дитини та взагалі – не факт, що це моя».

Майбутня мама була шокована –  дівчинка малозабезпеченої сім’ї й сама стане поганою самотньою мамою. Вагітність давалась складно: токсикоз, загроза та нестача грошей. Її мати не вигнала з дому, але й не зраділа – їй було байдуже на неї, як і завжди. І та переживала як  впорається з дитиною. Що зможе дати малюку у свої 17 без підтримки?

Дівчинка народилась в останній день весни – маленька, але така тепла і ніжна, як літнє сонечко. Аріна плакала, але розуміла – не зможе виховати дитину сама. Їй довелось написати відмову від маля. Та вирішила залишити на пам’ять новонародженій свій кулон – подарунок бабусі.

Аромат цвітіння, спів пташок та тепле сонечко – все довкола розцвіло від травневого тепла. Аріна поспішала на роботу – у власний салон краси. До речі, досить успішний. Жінка вийшла з авто та попрямувала до салону. Привіталась з дівчатами, що працювали у неї та зникла у своєму кабінеті.

Роботи назбиралось дуже багато – оплата рахунків, нові постачальники косметики, закупівля нового обладнання. І все це вона повинна зробити сьогодні. Налила собі горнятко кави і приступила до роботи. І тут до неї в кабінет постукали – зайшла адміністратор Марія.

– Аріна Георгіївна, до вас тут дівчина. Без запису, але каже, що це важливо.

Жінка здивувалась – хто це може прийти до неї без попередження та ще й з самого ранку.

– Хай заходить, я якраз вип’ю свою каву

В кабінет несміливо зайшла дівчина років 18. Симпатична, невисока та чимось схожа на Аріну в молодості.

– Я вас слухаю. Ви представник якої компанії? – почала розмову власниця салону.

– Доброго дня, Аріна Георгіївна, мене звуть Маргарита. І мені здається, що я ваша донька.

На хвилину та замовкла. І дівчина від розгубленості почала говорити:

– Я не впевнена на 100%. Але. Я народилась вночі з 31 травня на 1 червня 18 років тому. Мої батьки сказали мені, що я не рідна і що моїй мамі було всього 17 років, коли вона мене народила. Її звали Аріна. А ще. Вони передали мені от це – сказали, що це прощальний подарунок від неї.

Дівчина дістала з сумки невеличкий кулон з яскравим зеленим каменем – саме такий вона залишила своїй новонародженій доньці.

Хіба можуть бути сумніви? Аріна розплакалась від несподіванки, сорому перед дівчиною та радістю, що зустріла рідну дитину. Жінка не бачила як та росте, не знає як живе зараз, але вона неймовірно сильно захотіла ближче познайомитись з найріднішою людиною. І сподівалась, що донька дасть їй ще один шанс бути поряд. А більшого їй і не треба.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Це звучить дивно, але я ваша донька. Ви мені вірите?