Ще 10 років тому я став сиротою – батьки загинули в автокатастрофі. Але вони були заможними людьми, тож мені та брату залишився хороший спадок – дві квартири, бізнес та невеличкий будинок під містом. В одній квартирі жив я, в іншій брат з сім’єю, а дім пустував – хіба влітку ми їздили як на дачу, але дуже рідко.
І от ми вирішили здавати дім. До ріелторів звертатись не хотіла – зараз зайва тяганина з документами, хто знає кого підселять в дім. Вирішили – краще здавати знайомим, або знайомим знайомих. Надійніше та й легше домовитись – ми так собі думали. Як потім зрозуміли – дарма.
Але ідея нам здалась хорошою. Та й квартирантів не довелось довго шукати – мій співробітник та його дівчина якраз шукали нове житло. І наш варіант їм дуже сподобався – хороші умови, квартплата символічна. Єдине, що вони повинні вчасно робити – оплачувати комунальні послуги. Ми й не думали їм не довіряти.
Пара заселилась. І все було добре, до моменту як нам почали телефонувати сусіди – їм заважав шум з нашого дому. Коли ми телефонували квартирантам – ті запевняли, що нічого такого немає і це жаліється стара жіночка по сусідству, якій всі заважають. І ще Павло, квартирант, повідомив, що цього місяця вони дещо затримають оплату. Я погодився – потрібно входити у становище людей. Як виявилось потім, то непередбачувані обставини – це відпочинок у Єгипті.
Потім оплата проживання в будинку все частіше затримувалась – і це без пояснень. А дзвінки від обурених сусідів ми отримували по декілька разів на тиждень. І я вирішив поїхати та перевірити, що ж там відбувається. І потрапив якраз на вечірку, яку влаштували мої квартиранти – гучна музика, багато алкоголю та невідомих людей та безлад. Я не хотів конфліктувати, але попросив виключити музику та розійтися.
І от тепер не знаю що робити. Як пояснити людям, що так не можна поводитись. Вигнати їх геть – не дуже хочу. Знайомі все ж таки. Добре мене попереджали – не зв’язуйся з ріднею та друзями. Як у воду дивились.
