Дарина ростила сина сама без допомоги та підтримки і хоч як було важко, в дитину вона вкладала всю душу. Водила на гуртки, до репетиторів, купувала найкращі речі, щоб не відчував себе обділеним і щоб не гірше ніж в інших було. Дуже хвилювалася, що ріс без батьківської уваги, але намагалася бути йому і за батька, і за матір.
Щоб забезпечити сину гарне життя доводилося багато працювати і економити на собі, але чого не зробиш для єдиної такої залюбленої дитини.
Йшли роки, син ріс, закінчив школу, вступив до престижного інституту теж не без зусиль Дарини. Він гарно навчався, вирізнявся серед інших та робив успіхи. Єдине, що помічала Дарина та й оточуючі, хлопець з кожним роком ставав все більш вимогливий до матері. Вона зрозуміла, що її сподівання на те, що син буде про неї піклуватися, як стане дорослим, танули з кожним роком. Тож виходить, що й на старість не буде спокою.
Син закінчив інститут і сказав. Що хоче жити окремо. Дарина не була проти, але син захотів окрему квартиру, на яку грошей звісно не було. Отут і почалися перші скандали та непорозуміння. Син казав, що в інших он батьки подбали, щоб діти мали власне житло, а йому не пощастило і тепер доведеться жити з мамою. Дарині було боляче таке чути, адже вона й так себе в усьому обмежувала, але назбирати на квартиру їй було не під силу. Коли син зібрався одружуватися, то питання житла постало ще гостріше. Він нервував і казав. Що у нього тепер буде своя сім’я і жити з матір’ю зовсім незручно. Дарина довго вагалася, але продала свою двокімнатну квартиру у центрі і купила дві однокімнатних у віддаленій частині міста. Син не допомагав ні з продажом, ні з переїздом, він був не в захваті, що його житло буде не в центрі. Вона віддала йому ключі від квартири і сказала, що це тепер його житло і він може робити як хоче, може жити, може продавати і купувати в центрі, може здавати це його справа. Але він здивувався і сказав, що там зовсім старий ремонт. І тут Дарині таки увірвався терпець, їй було боляче від такої невдячності сина.
Вона сказала йому, що він уже досить дорослий, щоб якісь свої проблеми вирішувати самому, що в його віці деякі вже мають дітей і батьків утримують, а не сидять на шиї і що вона вже достатньо для нього зробила, щоб він став на ноги та міг вести доросле самостійне життя і, що йому таки варто навчитися хоч щось робити самому, бо мати не вічна.
Син її вислухав, забрав ключі від своєї квартири, грюкнув дверима і вийшов, не сказавши ні слова. Дарина зрозуміла, що сину вона більше непотрібна, що без матеріальної допомоги вона для нього пусте місце, а значить їй допомоги та підтримки чекати нізвідки. Але ж так душа болить за сина, він же єдина дитина, як так вийшло, де недогледіла? Можливо варто таки взяти кредит і допомогти йому з тим ремонтом, хай і буде важко, зате коло дитини буде, а до труднощів Дарині не звикати.
