Скільки вже років люди сперечаються про декрет? Здавалось би, цілу вічність. Кожен намагається пояснити свою думку. Проте, час іде, все більше жінок наймають нянь чи залишають дітей з родичами, а самі виходять на роботу.
Чому вони відмовляються від того так званого чоловіками «благодатного відпочинку»? Можливо, тому, що реальність зовсім інша.
У мене 2 дітей. Одному 5 років, іншому 2. От так от я потерпаю вже другий декрет. Одного разу сперечалась з бездітною коліжанкою під під’їздом.
Вона вважала, що нічого такого нема у цьому часі. Насолоджуєшся дітьми, граєшся собі з ними. Що я могла зробити. Звісно ж перечисляла свої аргументи.
-Ти не розумієш. Це час, коли ти не належиш собі. Ти не працюєш, тож діти тільки на тобі і більше ніхто не допоможе. Ти увесь час в певному просторі з тими самими людьми. У тебе кожен день геть однаковий. Ти живеш не за своїм графіком, а за їхнім. Кожного дня вони прокидаються рано, і у тебе немає іншого виходу. Не попросишся у них поспати.
-Та годі тобі. Ти перебільшуєш.
-Зовсім ні. Далі починаються зуби. І у цей період ти залежиш від чужого настрою. Навіть якщо ти не винна, а дітям так захотілось, то вони на тобі відіграються. Ти постійно мусиш прибирати, збирати, перекладати і так усе по колу.
-Та й без дітей лад мусиш підтримувати. Що тут такого?
-Нічого, просто ніхто не насипле тобі муку на щойно помиту підлогу. А у мене і таке буває.
-Ну так, це справді образливо. Але ж можна прослідкувати.
-Звісно, можна. Проте, варто навіть не кліпати. Тому, що одна мить і усе знову догори ногами. А…і ще. Можна 100 раз за день переживати мікроінфаркти. Коли дитина мчить і падає з розгону до скляного стола, лізе до вогню, плитки, хапається за праску чи намагається вилізти на підвіконня.
В цей момент повз нас проходив сусід, який сидів за дрібне пограбування кілька місяців у в’язниці. Він насправді не був грабіжником. Просто так сталось. Він це послухав трохи, а потім з розкритими очима ледве промовив.
-Знаєте, щойно подумав, що ви про в’язницю говорите. Я вам співчуваю, якщо це все правда. Бо у нас хоч вийти за гарну поведінку можна було.
Ми звісно ж посміялись, але щось у цьому є. Не так вже солодко і легко у декреті, як і в будь-якій справі. А ви як вважаєте?
