Дід для онука квартиру готував і передумав

Колись важко нам жилось. Дід квартиру чотирикімнатну розміняв на дві малі. В одній сам жив. А іншу наче б то казав, що онучку подарує. Усе дитинство я і мої батьки це чули – на орендованій квартирі. Де ж іще ми могли жити? – так жалі8ся тридцятилітній онук Арсен. Мама завжди діда карtала за те, що ми змушені усі гроші на житло витрачати. Та дід переконував, що я ще йому подякую, коли новеньку квартиру на повноліття отримаю.

Така ідея прийшла йому після смерtі бабусі. Він раптом перед одруженням мами і тата запропонував їм переїхати на орендовану квартиру, щоб розміняти стару, яка хоч і не сучасна, зате охайна і доглянута. Її колись дід з бабою на виплату брали, чергу відстоювали, в ремонт багато вкладали. Тож квартира справді цінна була, простора дуже, світла. Розміняли йому в той час без жодних проблем, це було поширеною практикою.

Одну дали геть новеньку і простору, іншу доволі крихітну, в якій і оселився Дмитро Сергійович. У нову простору квартиру він молодят не впустив, сказав, що то для майбутнього внучати. А от коли хлопчик народився, то й кожного дня нагадував, що має придане для Арсена. Спочатку казав, що то подарунком на весілля буде, а потім вже вирішив, що на 18-річчя. Там навіть ремонт якийсь невеличкий дід організував, щоб онук одразу ж переїхати міг, коли забажає. Ось так і жили всі мріями.

Та не так сталось як гадалось. У мами Арсена був брат на 3 роки старший. Одружився він доволі рано, хоча дочка у нього народилась лише на кілька років раніше. Отож, 20-річна Ганна знайшла собі нареченого, Олега. Хлопець був з іншого міста, тут саме закінчував магістратуру. Познайомився з Ганною в університеті. За рік вони уже готувались до весілля. А пізніше на медовий місяць полетіли в Єгипет.

Коли молодята повернулись, то уся родина зібралась в особняку батьків Ганни. Святкували приїзд. Це було саме за два місяці до повноліття Арсена. Раптом розпочалась розмова про житло, і дід мовчить:

–Як чудово Арсенові. Хоч зараз одружуйся, та дітей народжуй, – жалілася Ганна. А от нам з Олежиком важко, тут тісно, а на орендовану грошей не маємо.

Арсен не знав, що на це відповісти кузині. Хіба ж він щось вимагав? Якби дід тоді квартиру не розміняв, вони б зараз жили з ним. Раптом Дмитро Сергійович обізвався:

–Та ні, я ж нічого ні на кого не переписував.

І справді, усі документи були оформлені на діда. І хоча Арсен вже був майже повнолітній, та останній рік майже зовсім не було розмов про коштовний подарунок і те, що треба хоча б готуватись до того, щоб переписати квартиру.

–Тобто, тату? – перепитала мама Арсена. Хіба ви не казали увесь час стільки років, що квартиру на онука запишете?

–Арсен – чоловік, він має думати, як про майбутнє подбати та щось здобути у житті. А Анька теж моя онучка. Їй квартира зараз більш потрібна. Їм де жити з чоловіком? Та й народжувати дівчина хоче. Для дітей потрібен простір.

Після цього, мабуть, мав би бути скандал. Але ні. Батьки Арсені були у шоці. Тому вони мовчки зібрались і швидко покинули те застілля. Звісно Ганна виціловувала діда і не могла повірити своєму щастю. Як і її батьки та чоловік.

Арсен з батьками більше з Дмитром Сергійовичем не спілкувались. Не хотіли зірвати на ньому весь гнів, звісно ж, що і з родиною дядька теж не підтримували зв’язок.

Та нещодавно прийшла у гості однокласниця мами. Вона жила у сусідньому під’їзді біля діда. І розповіла що там відбувається.

Вийшло так, що Дмитро Сергійович так і не записав квартиру на Ганну. Стан здоров’я його трохи погіршився. Пенсія маленька, на ліки не вистачає. Тож туди він пустив квартирантів. Щоб хоч якісь гроші додаткові отримати. А заповіт, як кажуть, він таки на Ганну записав, а от Арсенові залишить свою маленьку квартиру. Та хлопець роздумує над тим, щоб відмовитись від такого майна. Все-таки, усе своє життя побрехеньки та обіцянки слухав. Тепер не хотілось нічого спільного з цим мати. Він уже вступив на успішну спеціальність. І роботу знайшов для підзаробітку, тож якось викрутиться.

Дід вважає, що у Арсена нема приводів для такої поведінки. Він ж все-таки хоче якнайкраще. Допомогти усім своїм онукам. Та ж хіба тепер можна усе змінювати? Коли стільки часу обіцяєш щось, то як людям звикнути до іншого? Та й справді, чоловік залишився сам через звичайнісіньку квартиру.

А як ви гадаєте? Чи має право розпоряджатись своїм майном дід? Чи, можливо, справді він чинить добре, бо Ганні більше необхідне житло? А чи просто не потрібно було нічого обіцяти? Чи можливо взагалі не варто було міняти квартиру і вигадувати усі ці заповіти? І чи має право ображатись Арсен? Як ввважаєте?

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Дід для онука квартиру готував і передумав