Діти покинули мене і не надто переймаються як я живу і як мої справи

Мені за 60 і я вже 5 років як розлучена – чоловік покинув мене заради молодшої односельчанки. Справа його – я нікого не тримаю і якщо він вирішив піти, то можу побажати тільки щастя. Не знаю, що його спонукало на старості років так вчинити. Але образливо те, що наш діти виправдали вчинок батька тим, що це я винна. Ніхто не каже від нього відмовлятись, але ж і винити мене нема за що. Я була хорошою дружиною: народила троє дітей, слідкувала за господарством, працювала, смачно готувала і завжди турбувалась, щоб чоловік ходив у чистому прасованому одязі. Не знаю, можливо йому стало зі мною скучно.

І саме через цю ситуацію у мене з дітьми сталу дуже напружені стосунки – ми спілкувались і бачились, але тільки на свята. Та й то, якщо я сама зателефоную чи закличу у гості.

 

Я залишилась сама, а вдома і худоба, і город та й роботу я ще не покинула. Допомогти мені нема кому, але діти завжди приїжджають і хочуть домашнього: овочів та фруктів, молочки та яєць. А де їх взяти? Я сама не впораюсь з усім. Саме тому я продала корову та свині та залишила тільки птицю. Обробляю невеличку грядку, щоб для мене вистачало – я ж не можу годувати всіх.

І це теж стало причиною не однієї сварки з дітьми, які переконані, що я маю забезпечувати їх та онуків корисною та домашньою їжею. А я ж не розірвусь і сил вже немає. Діти виросли, але легше мені жити не стало. Ніхто з них не турбується про мене, а тільки критикує та повчає. Невже я це заслужила? Що я робила не так? Я ж їх виховувала в любові та повазі, а вони виросли егоїстами.

Дуже боляче від того, що на старості років, маючи трьох дітей та вісім онуків, я фактично сама.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Діти покинули мене і не надто переймаються як я живу і як мої справи