Ми зустрічались з дівчиною 2 роки. Вона закінчувала університет. Факультет політології. Звісно ж, що роботу якщо й знайде, то не по спеціальності.
Я вже 3 роки як закінчив університет і працюю у міжнародній компанії IT. Заробітна плата – просто мрія.
І тут вона почала переконувати мене, щоб я взяв на виплату квартиру. Мовляв, стосунки у них розвиваються добре, не платитимуть за орендовані помешкання і житимуть там разом.
Вмовляти мене їй довелось досить довго. Майже пів року. Та все ж я здався і пішов у житлову компанію.
Віка сказала мені, що сама ходитиме виплачувати помешкання. Мені треба лише давати їй гроші. Вона не хотіла мене ще й такими справами нагружати.
Я погодився, мені й справді не хотілось займатись усілякими нюансами з документами та оплатами.
Виплатили квартиру швидко, за два роки вже все було наше. І тут мені Віка каже, що хоче піти до іншого і взагалі я її дратую.
І тут звісно ж постало питання що буде зі спільним житлом? Усе-таки всі гроші давав на помешкання я, та запропонував продати його і поділити суму навпіл.
І тоді виявилось, що у всіх квитанціях вона вказувала своє ім’я як людини, що оплачувала. Відповідно, ніде не зазначено, що я маю якісь права на нове помешкання. Я був дуже злий і шокований.
Та нічого й не вимагав. Нехай це буде мій подарунок їй, ну і життєвий урок для мене.
Зараз вона живе у цій квартирі зі своїм новим хлопцем. Уже точніше нареченим. Та, наскільки я знаю, там і досі немає газу і води. Бо фірма будівельна не дуже серйозна.
То ж вона за все і віддувається тепер. А я собі купив інше помешкання і дуже задоволений.
