Я старша доньку у сім’ї й це мене не тішило ніколи. А все тому, що моя мати мене любить менше, ніж брата. І це не вигадки чи ревність -це правда.
Ще з самого дитинства я пам’ятаю цю несправедливість – мій брат завжди отримував кращі іграшки, більше солодощів та ніколи не був сварений. На відміну від мене – я отримувала прочухана навіть тоді, коли нашкодив Сашко. Мама казала, що це я недогледіла за ним – а в нас різниця всього два роки, я сама ще дитина і не могла відповідати за іншого.
Тоді навіть моя мати часто сварилась зі своєю свекрухою, адже та не раз вказувала на таку «материнську любов». Та моя мама все заперечувала й казала, що я сама у всьому винна – не слухняна, не допомагаю їй та ще й вигадую.
Так було і в старшому віці, коли я вступала до університету – мама одразу сказала, що грошей на навчання не дасть і я повинна своїми силами, або ж піду до ПТУ. Мені пощастило – я потрапила на бюджет. І все б нічого, якби я не дізналась, що для мого брата були відкладені гроші на університет – щоправда він ну нього не вступив. Та гроші мама віддала йому на «бізнес».
Але найбільшим ударом стало те, що коли я вийшла заміж та народила дитину – мати не надто цікавилась онукою та мною. В гостях була один чи два рази за рік і то через татову ініціативу.
Зате, коли мій брат став батьком – мама і гроші, і подарунки, і увагу направила на онука. Мені стало так образливо за себе та свою дитину. Невже можна так ділити своїх дітей? Хі ба мати так має поводитись?
