Можу з впевненістю сказати що в житті я ніколи не відчувала любові від матері. Так вийшло, що до 12 років вона виховала мене сама, а бабуся лише деколи приходила і допомагала їй. Часто я ночувала у неї – лише там мені було затишно.
Батька свого ніколи не знала і ця тема була забороненою у нашій сім’ї. Коли я бодай одним словом згадувала про нього чи намагалась запитатись щось – мама різко ставала злою і кричала на мене. Бабуся напевно теж нічого не знала, адже також нічого не розповідала мені.
Мама була дуже суворою до мене – часто я думала що вона мені не рідна. Вона зовсім не цікавилася як я себе почуваю, та що у мене не діється в житті, чи не ображають в школі. Їй було все одно, головне щоб я з нею не розмовляла та не чіпала.
Про якусь ласку і тепло від матері я могла лише мріяти, почувала себе зайвою її житті.
Та коли мені було 12 я попросилася жити у бабусі. Мама лише і рада була мене спекатись.
Бабця була єдиною людиною яка любила мене, тому не змогла відмовити в такому проханні. Лише від неї я отримувала підтримку, спокій та обійми, нам завжди було про що поговорити.
Саме бабуся навчила мене готувати, за що їй велика подяка, та й узагалі всі мої заслуги це безсумнівно її здобуток.
Я гарно закінчила школу та поступила в університет.
А з того часу, як з’їхала від мами, та жодного разу сама не зателефонувала. Але я за все своє життя привикла до такої її поведінки.
Поруч була підтримка бабусі – а більше нічого і не треба.
В університеті я познайомилась з хорошим хлопцем. У нас зав’язались стосунки – так діло дійшло і до весілля.
Хоч ми й не робили велике святкування, та закликали лише найрідніших. Свою матір я закликала, але була впевнена що та просто проігнорує.
Яким було моє здивування коли я побачила її на весіллі. Виявилось, вона також вийшла заміж і прийшла з чоловіком.
Та після святкування вона знову зникла з мого життя.
Згодом я завагітніла. Щастю не було меж. А як за мене тішилась бабуся – вона одразу помолодшала років на 20.
Так, як ми з чоловіком жили недалеко від неї, то вона часто приходила і старалась мені у всьому допомогти.
Коли у мене народилась донечка – я все переосмислювала поведінку матері. І не знаходила жодного пояснення такому її ставленню до рідної доньки.
Адже як можна не любити свою кровиночку?
Мені це не давало спокою, тому я вирішила зателефонувати їй, заодно і повідомити що у неї народилась внучка.
Цю телефонну розмову, мабуть, не забуду вже ніколи, адже вперше в житті ми так відкрито поговорили. Я багато їй тоді наговорила, вона в цей час просто слухала, лиш потім розказала який необдуманий вчинок вона колись зробила.
25 років тому вирішила мама забрати одного чоловіка з сім’ї, вона його кохала та вважала що він повинен бути лише її. Тому навмисно завагітніла від нього, так і появилась я, але навіть після народження дитини чоловік не йшов від своєї сім’ї, й узагалі покинув матір.
Не зважаючи на її небажання народжувати в той час – бабуся переконала маму, що за свої вчинки потрібно відповідати.
Саме через цю історію у неї не виникло ніякої любові до власної дитини.
Я пробачила мамі, і спробувала дати їй ще один шанс, тому дозволила їй навідуватись до онуки коли вона забажає.
