Моя сусідка бабця Христина і її чоловік Леонід вже давно відправили свою єдину доньку жити у місто, а самі залишились в селі. Я час від часу допомагаю їм чим можу, бо донька Мирослава давно вже не приїжджає до своїх батьків.
Дівчина поїхала жити в місто близько семи років тому, відтоді приїжджала не дуже часто, десь 3-4 рази в рік. Стареньким батькам не вистачає у ваги, і мені їх дуже шкода, тому я стараюсь заходити до них, аби поговорити з ними, трошки посміятися.
На вулиці весна, тому я нарізала нарцисів зі свого квітника та вирішила подарувати Христині. Дідусю я принесла солодкий рулет, який пекла вчора. Ми трошки поговорили і я зібралась йти додому, як бабуся зупинила мене та сказала: “Приходь, доню, до нас на Великдень. Бери із собою чоловіка, дітей. Приїде моя донька із сім’єю, відсвяткуємо разом таке гарне свято.”
Звичайно, що я погодилась, адже Христина стала мені наче рідною бабусею. Я часто приходжу до неї за порадою, а вона все знає і може підказати будь-що.
Великдень наближався стрімко, вечори теплішали, ніч ставала коротшою, а моя сусідка Христина все зносила смачні закрутки додому. Тиждень перед святом і взагалі носилась по хаті, неначе їй не 68, а лише 30. Літала на крилах очікування своїх рідних. “Так вже хочу онуків своїх побачити!” – радо казала бабуся.
Та в день такого великого свята ніхто до неї не приїхав. Коли я прийшла до неї, то очі Христини були на мокрому місці, а дідусь Леонід сидів, і не знав, як зарадити цій ситуації.
– Ти знаєш, доню, Мирослава сьогодні подзвонила і сказала, що не приїдуть вони із дітьми до нас. Немає в них часу на нас із дідом. Звичайно, кому потрібні старі? – Бабуся витирала сльози платком. – Донька обіцяла приїхати до нас ще на Різдво, потім в лютому до дідуся на день народження, і на Великдень обіцяла приїхати, але щоразу їй заважають різні плани.
Мені було дуже шкода стареньких, адже святковий стіл був заповнений стравами, які Христина готувала напередодні. Я не знала, як виправити цю ситуацію, адже я не могла нічого зробити із тим, що дочка стареньких надає перевагу будь-чому і будь-кому, окрім своїх батьків.
Цей Великдень бабуся з дідусем святкували зі мною і моєю сім’єю. Звичайно, це не так приємно, як зустріти таке свято із рідними, але принаймні їм не було сумно, і вони на якийсь час забули про негаразди.
