Мені здавалось, що ми тоді не виживем0 узагалі. Я гадала, що так бідн0 існую лише я, – так мені сkаржилась моя колишня однокласниця. Зараз вона неабияку кар’єру збудувала. А от у шкільні роки навіть я здогадувалась, що їй нес0лодко.
Мабуть, у кожному класі кожної школи є такі діти. Особливо на початках 2000-х років. Крім Лариси у сім’ї ще був молодший на рік син Олег. Мама спочатку пішла у декрет, а пізніше батько, який ніяк не міг впоратись і знайти хороший підзаробіток, покинув сім’ю. Їх мати залишилась сама, з двома дітьми на руках і зовсім без грошей, хоча б на харчування. А діти ростуть, і одяг потрібен, і взуття. Про іграшки навіть мови не було.
А найголовніше у чому звинувачує маму Лариса – це її незрозуміла гордість. Вона мала багатьох родичів у селі, які могли і продуктами допомогти, не відчувши цього, і старий одяг віддати з дітей, і навіть приглядати за малюками час від часу. І до того ж вони б із задоволенням допомагали. Та мама перестала геть з усіма спілкуватись. Сказала, що сама будує своє життя і щоб ніхто до неї у сім’ю не ліз. Навіть про розлучення усі дізнались набагато пізніше, уже коли обоє малюків були у школі. До того часу мама змогла вже трохи стати на ноги. Сама ходила у полатаному, а дітям шкільну форму придбала і навіть трошки канцтоварів. Найдешевших, звісно, проте дітям вистачало.
Іще одне випробування для жінки було тоді, коли потрібно було здати гроші на штори чи подарунок вчительці. В той час, коли батьківський колектив обдзвонювали для оголошень, маму пробирав холодний піт. Це Лариса згадує дуже чітко. Проте, лише тепер, подорослішавши, вона розуміє причину такої поведінки. Тоді їхній бюджет зовсім не передбачав таких незапланованих витрат. Проте, довести, що ти нікому нічого не винен було важко.
Фруктів чи овочів не було в раціоні дітей зовсім, лише кілька раз на рік. І те вони в більшості зривали з дерев під час прогулянок. А от ікру дівчина спробувала лише місяць тому.
Лариса пишається мамою тому, що вона не хапалась за пляшку, не була слабкою, як батько і таки знайшла в собі сили жити заради дітей. Вона справді їх любила і намагалась забезпечити усім необхідним як тільки могла.
Проте, у них були шанси жити хоча б трішки краще, та жінка навіть не погоджувалась на допомогу від соцслужб. Сказала класній керівничці, що у них все гаразд. Тому малюки навіть не отримували солодких подарунків до Дня Святого Миколая.
Мама вважає, що вона правильно робила. Бо соцпрацівники могли забрати у неї дітей. Можливо, у чомусь вона й казала правду. Та хто зна, як би тоді склалось життя у цій сім’ї.
