Дочка зaявила, що онуків я не пoбачу, а я не розумію як так може бути, за що мені все це

Дочка у нас з чоловіком одна. Ростили її ні в чому не відмовляли, хоча й не надто заможні, але була одягнена, взута, мала кишенькові гроші, росла кмітливою та допитливою, не балувана, не жадібна. А яка вже вона у нас гарненька: завжди у платтячка, що я їй купувала або шила, волосся довге завжди у гарні коси заплетене. Коротше кажучи, хороша дитина у нас була.

Все змінилося приблизно, коли дочка вступила в університет. Почала одягатися якось незрозуміло, зробила татуювання, зачіску змінила, хоча ж мала такі красиві довгі коси. Згодом вона переїхала на орендовану квартиру, сказала, що вже доросла і має жити власним життя. Познайомила нас із своїм хлопцем. І от щоразу як її бачимо, наче й наша доня, але одягнена як хуліган якісь порвані джинси, кеди, кофти з капюшонами. Зачіску має дуже коротку, наче не дівчинка, а якесь хлопчисько-школяр. Я спочатку намагалася їй купувати сукні та ділові костюми, може ж на роботу треба якось презентабельно вдягнутися ну або й просто в люди виходити якось відповідно до віку вдягатися. Та вона не зважає, каже, що навіщо їй носити те, в чому незручно?

Хотіла її влаштувати у райдержадміністрацію, якраз знайома повідомила, що там є місце, так вона відмовилася, каже, що там зарплата мала і не підходить їй таке. А чого ж не підходить, відпустки є, гроші може й невеликі, але виплачують справно, лікарняний виплачують, стабільність, чого його носом крутити. Я ще кілька разів намагалася її влаштувати в інші організації державні, але все їй не так, говорить, що ця вся атмосфера надто застаріла та бюрократична. Натомість займається незрозуміло чим, працює з дому, в інтернеті, хіба ж то робота?

Хлопець у неї вихований, гарний, роботящий, нам з чоловіком часто на допомогу приходить. І от вони разом уже 7 років, то ми іноді питаємо, коли вже на весіллі погуляти зможемо, а вони відповідають, що не планують весілля і розписуватися не планують. Зате вони постійно їздять в якісь походи, на фестивалі, подорожі якісь. Їм уже під 30, а поводяться як підлітки. Можна було би менше їздити та на житло відкладати собі, а вони лише рукою махають, що встигнуть, головне світ побачити. Чоловік якось спокійніше реагує, каже, головне, що діти здорові та в мирі живуть, а решта їхня справа. А я не можу взяти до розуму собі, як це так жити ото як бур’ян не думати про майбутнє. І я розумію, що це може різниця поколінь та поглядів на життя, але якось аж надто наша дитина віддалилася, наче чужа стала, ні тем для обговорень спільних немає, ні секретами не ділиться, каже, що все одно я не зрозумію, то нащо мені розповідати.

Останньою краплею стало те, що якось ми вчергове завели розмову про одруження та онуків, а дочка нам випалила, що дітей вони заводити не планують, тому онуків я не побачуЯ мабуть з тиждень плакала, не розумію за що це все мені? Де я прогледіла свою дитину, як з моєї хорошої дівчинки виросла така чужа мені людина?

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Дочка зaявила, що онуків я не пoбачу, а я не розумію як так може бути, за що мені все це