Дитяча фантазія безмежна і дивовижна.
Щоправда, іноді це дуже заважає жити. І хоч дітки зараз розумні, та я навчилась обхитровувати і їх, бо ж інакше можна пропасти.
Моя доня навчається у 4 класі. Вона дуже розумна і наполеглива дівчинка. Постійно бере участь у різних олімпіадах, творчих конкурсах, на хор ходить.
Співати обожнює. Я завжди обіцяю, що коли вона вступить у 5 клас гімназії, то запишу її додатково на заняття вокалу.
Проте, надто вже любить Катруся фантазувати. То там щось прибреше, то там уявою домалює. І все б нічого.
Проте, іноді це шкодить іншим. Я вже по різному намагаюсь боротись з такими проблемами. І прошу, і розповідаю про добре та зле, і сварю іноді.
Та що ж тут поробиш, коли вона вперта фантазерка. Ось минулого тижня трапилось таке.
Прийшла я додому з роботи. Працюю я лише кілька годин. Маю вільний графік. А вдома у нас кіт живе. Британський висловухий. Спокійний такий, нікому нічого злого не робить.
Бачу, а в кота вуса обрізані. Питаю дочку, навіщо вона це зробила. Не призналась, каже, що прийшла зі школи, а у кота вже й не було тих вусів, може сам собі обрізав.
Добре, думаю, з іншого боку підійду. Взяла ножнички манікюрні і питаю: «Доню, а ти котику цими ножницями обрізала вуса?». Відповідь просто вбила: «Та ні, мамо, тими, що на кухні.»
І смішно, і грішно. Сподіваюсь, що у Бурчика швидко вуса відростуть, а доня моя нарешті припинить вигороджувати себе брехнею. Надія помирає останньою.
