Мабуть, кожен, хоч раз у житті, мріяв жити десь далеко. Там, де нас нема. Особливо біля моря.
Ми з чоловіком ретельно планували переїзд до іншої країни. Вибрали Туреччину, бо колись там відпочивали й дуже сподобалось всій родині. Поїхали й самі впевнились, що ця країна комфортна для нашого життя.
Маємо двох діток – танцюристів. Цей переїзд повинен був ще стати своєрідною інвестицією в майбутнє дітей. Навіть на відпочинку вони примудрилися заробляти гроші, виступаючи з місцевими артистами в готельному комплексі. Запрошували виступати організатори розваг, після того, як побачили танці наших дітей.
Спочатку ми вчили турецьку мову вдома. Потім чоловік знайшов в новій країні собі роботу. Він переїхав перший, я з дітьми ще деякий час була на батьківщині.
Школу знайшли онлайн з дистанційними уроками. В Туреччині також подали документи на навчання. У на все вдалось. Всі деталі переїзду були прораховані до дрібниць, й ми їх реалізували.
Перший час орендували квартиру. У чоловіка була постійна робота, я знаходила тимчасові заробітки. Дітям знайшли гурток по танцях на новому місці.
Запланували купівлю власного житла. Продали вдома квартиру та позичили гроші у рідних. Все одно трошки не вистачало, довелося взяти кредит.
Купили невеличку ділянку з домом в чудовому місці. На території двору був літній невеличкий будиночок. Його планували здавати в оренду в туристичний сезон.
І тут почалось… Всі дальні родичі та давні друзі згадали про наше існування, побачивши оголошення в соцмережах на нашій сторінці.
Вони питали як наші справи й одразу ж напрошувались в гості. Розповідали, як скучили і як хочуть побачитись. Цікавились, чи є у нас умови для приїзду цілої родини. Звісно, проживати вони планували безплатно.
Я розумію, що кожен в наш час намагається заощадити на всьому. Ще й побачити море та відпочити хочеться.
З чого ж нам борги віддавати, якщо тільки, то і будемо робити, що гостей приймати? Та і часу не маємо розважити всіх. А охочих приїхати все росло.
— Хочете побачитись? Добре. Я можу порекомендувати гарну турагенцію. Як будете в нашому місті, обов’язково зустрінемось.
А родичі мені у відповідь:
— Як це, агенцію? У нас таких грошей немає! Назбирали тільки на квиток. Ми ж у вас погостювати збирались.
— Чекаємо на вас, звісно! Тільки взимку. На літо всі кімнати вже заброньовані. Зимою і роботи менше буде, зможемо приділити вам увагу і показати мальовничі місця.
Вже місяць, як ніхто не проситься пожити задарма. Не знаю, чи надовго ця тиша…
Час покаже…
