Я аж присіла, коли це почула. Бабуся з досвідом, все знаю і вмію – чому я маю лишатись осторонь. Та мені добре відомо, як доглядати за дитиною і я вмію це робити краще за мою доньку. То виходить бабуся тепер зайва. Ми ж посварились і тепер я чекаю вибачень. Це ж треба таке придумати.
Коли моя Галина оголосила про одруження я була дуже рада. А як не радіти, якщо наймолодша донька теж створює сім’ю – тепер можна й не перейматись, що люди скажуть. Але зразу попередила – я оплачую частину весілля тому теж буду вирішувати що і як організовувати. Донька моя тоді змовчала, а зятю така ідея не сподобалась – він почав протестувати та сперечатись. Але зі мною такий номер не пройде – я вже двох доньок видала заміж і знаю краще. Зійшлось на тому, що таки багато чого сама вирішувала – обрала гарний ресторан, допомагала вибрати сукню та знайшла гарних музикантів. Зятю не сподобалось, але то не моя справа – я знаю краще. Ми не скандалили, але з того моменту у нас стали дуже напружені стосунки.
І кожного разу, коли я хотіла щось порадити – Микола починав злитись та сперечатись. А я ж хочу як краще – можу порадити які штори купити, як краще борщ готувати та що краще купувати з одягу. Моя донечка слухається мене, як і старші. Там хоч зяті ніколи мені не суперечать – розуміють, що теща знає краще. А тут впертий та нестриманий. Ніколи не думала, що буду мати проблеми з цим. І доня моя, вже то бачу, під його вплив підпадає – починає суперечити мені та не слухає. А я ж як краще хочу.
Все життя їх виховую сама, адже чоловік покинув нас, коли найменшій було 5 років. І я сама їх тягну все життя – все краще для них, нічого собі. Головне, щоб мої дівчата були щасливі – знаю як це зробити. Я ж їх вчила всьому, не шкодувала нічого, я ж не вийшла заміж знову, щоб з ними бути. То думаю маю право і зараз щось вирішувати.
Добре, що мої старші дівчата це розуміють. Я їм і університет обрала, і весілля організувала,і дітей допомагала глядіти. І вони завжди мені вдячні будуть, бо без мене вони нічого не варті. Хоч мені моя сестра каже, що я занадто пхаю свого носа до дітей, але це не так – маю досвід і можу порадити їм як краще.
А тут попався мені зятьок – вирішив, що сам буде вирішувати як виховувати дитину. Почалось з того, що я запропонувала назвати онуку Іриною, в честь моєї мами, так зять одразу відмовився, бо вони вже обрали ім’я – Вероніка. То хіба це краще, ніж моє? То що за неповага до тещі? Я хіба так багато прошу?
Ну вже – змирилась. Потім я вирішила допомогти доньці купити одяг та інші дитячі речі – так і тут вона все вирішує без мене. І всі варіанти візочка, що я запропонувала, відкидались і не обговорювались – вони вибрали якийсь модний та дорогий варіант. А для чого витрачати зайві гроші? І тут не послухали.
Потім я запропонувала переїхати до них на початках, після пологів, щоб допомогти доньці, але й тут почула відмову. Але чому? Я ж знаю як купати, як годувати, як одягати – не довіряю доньці, адже їй тільки 22. Вони взагалі не слухають, що я їм говорю – начитались модних журналів та книжок і думають, що знають все краще. А хіба не бабуся мудріша? Та я їх виховала та інших онуків, а тут виходить я не здатна допомогти?
Дійшло до того, що моя донька почала відверто зі мною сваритись. Їй не подобається те, що я приходжу без попередження і починаю прибирати у неї вдома та готувати їсти – стверджує, що вони самі можуть все зробити. А що вони можуть? Замовити їжу в ресторані? Закликати клінінгову компанію? Та я знаю, що і як треба готувати і як краще прибирати. Ні, щоб дякую сказати. Виявляється, що я занадто командую їхнім життям. Невдячна. А я їй життя присвятила. Ніколи не думала, що буду мати таких невдячних дітей.
