Дитятко стояло зовсім саме на вулиці

Дмитро йшов додому ввечері з роботи.

В глибокій темноті серпневої ночі він йшов пришвидшуючи кроки та вже мріяв про гарячу чашку чаю з м’ятою, як ось з провулка було чутно дитячий крик.
Добре серце одинокого сорокарічного чоловіка воліло піти та допомогти їй.
У темноті провулка він побачив хлопчика чотирьох років, такого брудного, в несвіжому вбранні із заплаканими оченятами.

Дмитро швиденько взяв хлопця і завів до себе в дім.

Вдома першим ділом він покупав хлопченя (якого звали теж Дмитриком), а пізніше смачно нагодувала домашніми варениками зі свіжим сільським сиром і почастував запашним чаєм зі м’ятою.
Після всього цього, як маленький Дмитрик був ситий, Дмитро у нього все детально випитав.
Виявляється, що маленький Дмитро повна сирота, його виховував дідусь, але він помер і Дмитрик опинився на вулиці.

Наступного дня Дмитро зателефонував в соціальну службу.

Там йому сказали, що хлопця треба завезти в будинок дитини.
Дмитро усвідомлював, що будинок дитини – це не найліпша місцина для такого милого дитя як Дмитрик.
Цілий день на роботі промайнув у болісних думках.

Уже ввечері Дмитро точно зрозумів, як буде діяти всиновлятиме Дмитрика. 

Сам процес був затяжним, проте Дмитро гідно витримав цей шлях та підготував усі документи.
Ось так тепер разом мешкають два Дмитра.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Дитятко стояло зовсім саме на вулиці