Дмитро йшов додому ввечері з роботи.
В глибокій темноті серпневої ночі він йшов пришвидшуючи кроки та вже мріяв про гарячу чашку чаю з м’ятою, як ось з провулка було чутно дитячий крик.
Добре серце одинокого сорокарічного чоловіка воліло піти та допомогти їй.
У темноті провулка він побачив хлопчика чотирьох років, такого брудного, в несвіжому вбранні із заплаканими оченятами.
Дмитро швиденько взяв хлопця і завів до себе в дім.
Вдома першим ділом він покупав хлопченя (якого звали теж Дмитриком), а пізніше смачно нагодувала домашніми варениками зі свіжим сільським сиром і почастував запашним чаєм зі м’ятою.
Після всього цього, як маленький Дмитрик був ситий, Дмитро у нього все детально випитав.
Виявляється, що маленький Дмитро повна сирота, його виховував дідусь, але він помер і Дмитрик опинився на вулиці.
Наступного дня Дмитро зателефонував в соціальну службу.
Там йому сказали, що хлопця треба завезти в будинок дитини.
Дмитро усвідомлював, що будинок дитини – це не найліпша місцина для такого милого дитя як Дмитрик.
Цілий день на роботі промайнув у болісних думках.
Уже ввечері Дмитро точно зрозумів, як буде діяти – всиновлятиме Дмитрика.
Сам процес був затяжним, проте Дмитро гідно витримав цей шлях та підготував усі документи.
Ось так тепер разом мешкають два Дмитра.
