Цей ранок нічим особливим не відрізнявся від усіх інших – я неспішно приготувала сніданок, привела себе до порядку та зібралась йти на роботу. Але тут пролунав дзвінок двері. Яким було моє здивування, коли на порозі стояв дитячий візочок з крихіткою всередині, а поряд не було нікого. Я оглянулась довкола, піднялась на верхній поверх, вибігла на двір, але марно – нікого не було. Тут я почула плач дитини й побігла до неї. Коли я взяла малюка на руки, щоб заспокоїти, то побачила у візочку записку: «Саша, це твій син. Я не можу його виховувати сама – ти маєш його забрати й потурбуватись про нього. Олеся»
Я не могла нічого зрозуміти, мого чоловіка справді звали Олександр. Коли минуло здивування я зрозуміла – у чоловіка є коханка і вона народила йому дитину. Все вірно – я не можу народити через проблеми зі здоров’ям, а він завжди говорив, що хоче дітей. Ми вже й думали про усиновлення дитини. Але як він міг не сказати нічого?
Я не мала часу на довгі роздуми й перетелефонувала на роботу, щоб взяти вихідний. Наступним кому я подзвонила – був мій чоловік. Я вимагала, щоб він терміново прийшов додому.
Саша був вдома менш як за годину, веселий і, навіть, не підозрював, що його чекає. Побачивши візочок у коридорі він ще й пожартував чи я раптом не вкрала для нас дитину.
—Таня, ти що відібрала у когось малюка? – жартував він, протягуючи руки до дитини.
—Ну майже. Але не відібрала, а знайшла…на нашому порозі та, судячи з записки, ця дитина твоя.
Я показала записку чоловіку. Він прочитав її декілька раз і був шокований. А потім з усією серйозністю заявив:
— Я взагалі не знаю ніякої Олесі. Це жарт якийсь? Я ніколи тобі не зраджував. Можу здати тест ДНК.
І, як ні в чому не було, почав гратись з хлопчиком.
— Як це не зраджував? Ти впевнений? Я сподівалась, що це твоя дитина. Я вже, навіть, пробачила тобі зраду. А тепер що? Тепер у нас її заберуть.
— А може ми нікому не скажемо що вона не моя?
Ми, все обговоривши, так і зробили. Повідомили у соцслужби про дитину, Саша підтвердив батьківство і поки розшукували маму, дитина залишалась у нас.
Ми були просто щасливі, адже тепер у нас є синочок, але ми навіть не думали, що нас чекає далі. І вже за декілька тижнів стало зрозуміло – маму дитини так і не можуть знайти, а щоб малюк залишився у нас – Саші треба здати тест на батьківство. От тут ми розгубились…
І тест, звичайно, не підтвердить батьківство. Мирон, так ми назвали дитину, солодко спав у ліжечку, а ми думали про те, як вирішити проблему. І тут знову пролунав дзвінок. Коли я відкрила двері, то на порозі побачила юну дівчину, яка одразу ж сказала:
— Я тут залишала візочок. Де він?
— А ти Олеся?
Вона ствердно кивнула головою, після чого я затягла її додому і закрила двері.
— Олеся, це не дитина Сашка. Навіщо ти збрехала?
— Ні, від Саши, але він живе у сусідньому під’їзді…я просто переплутала. Я сама не місцева, приїхала вступати до університету, але зустріла його. Закохалась, сподівалась, що ми одружимось, а він втік, коли дізнався про вагітність – його мама б вигнала з дому за дитину від селючки. Сама ж я дитину не зможу виховати. А додому я не поїду з ним – ніхто не має знати, бо мама цього сорому не переживе. Але я не хотіла його залишати будь-де, я хотіла, щоб у сина був тато. Але я просто сплутала адресу. А коли повернулась, то візочка вже не було – я дуже перелякалась. Я люблю сина…але я не зможу.
Я тут зрозуміла, що у нас є шанс залишити Мирона у себе.
— Олеся, не переживай. З дитиною все добре. Але і мого чоловіка звати Саша, я вже подумала, що це його дитина.
Я розповіла Олесі все, що з нами відбувалось за ці тижні, і про те, що у нас немає власних дітей і ми давно думали про усиновлення.
— Твоєму Олександру, скоріш за все, дитина не дуже потрібна, якщо він втік. А ми б з радістю виховали твого сина. Ти не можеш нам допомогти?
Олеся була дещо шокована, але миттю взяла себе в руки:
— Що я можу зробити?
— Нам потрібно, щоб ти підтвердила у суді, що мій Олександр є батьком твоєї дитини.
Марина погодилась. Дитину залишили «батькові» —Олеся написала відмову на користь Саші. Всі залишились щасливими, ми пообіцяли Олесі, що вона зможе приходити у гості до нас у ролі тітки.
