Дитина втeклa на вулицю серед ночі, від татових друзів, які до неї чiплялись

Новорічна ніч. На вулицях багато людей. Більшість з них – вже нeтвeрeзi або з алк0гольними напоями в руках. Загалом атмосфера радісна, але в сучасному світі не надто безпечна.

Ми з дружиною ішли назустріч друзям, щоб потім разом податись до новорічної ялинки. Раптом з-за рогу будинку вийшла дівчинка років восьми. Вона дивилась собі під ноги, йшла дуже повільно, ніби вслухаючись, як сніг скрипить під чобітками. Вдягнена була досить легко, як для морозу, – в осінній одяг.

Мою дружину це наст0рожило: «Чому ця дитина гуляє сама в таку пору? Може, в неї щось сталось? Давай підійдемо, розпитаємо».
– Кохана, сто відсотків, десь тут поблизу гуляють її батьки, з якими вона сюди прийшла. А ми запізнюємось, – я вказую на годинник.
Але вона все ж зупинилась, дивились хвилину дівчинці услід, а тоді швидким кроком пішла за нею.

Мені дуже прикро визнавати, що я міг просто так дозволити цій дівчинці піти, бо моя дружина мала рацію.
– Красуня, ти що тут робиш у такий час? Де твої батьки? – кохана присіла біля дівчинки і взяла її за руки. Як не дивно, мала не злякалась незнайомих людей, які причепились до неї з питаннями.
– Тато вдома, – тихо відказала дитина, не підіймаючи голови.
– А мама?, – запитав я трохи насторожено.
– Мама.. не знаю. Її давно з нами немає. Бабуся каже, що вона на небі, бо тато постарався.

Ми з дружиною переглянулись нaжaхaними поглядами.
– А що ти тут робиш? – запитав я, все ще намагаючись переконати себе, що це якась помилка, а тато зараз шукає цю малечу.
– А я пішла. Гуляю. Додому можна повернутись тільки в обід.
– Чому в обід?
– Бо тоді вони всі підуть.
– Тебе вигнaли?
– Ні, я сама пішла.

Я зателефонував друзям і попередив, що нас не буде. Пообіцяв, що при зустрічі все поясню. Бо що ж пояснювати, коли я сам нічого не розумію?

Ми запросили дівчинку до нас – не вихід же сидіти з дитиною на такому морозі. Вона на диво легко погодилась піти невідомо куди з людьми, яких бачить вперше в житті.

Вдома був накритий багатий стіл і малеча жадібн0 накинулась на їжу. Ми з дружиною сиділи приголомшені. Коли вона наїлась, почали розпитувати, в чому річ. Вона розповіла, що до тата часто приходять друзі. Вони багато п’ють на кухні, а потім кличуть її, р0здягають і т0ркаються всюди. А коли вона заперечує – б’ютb. Іноді з ними ще приходять жінки. Тоді вони її не чіпають, а просто р0здягаються і по черзі цілуються.

Дружина різко підірвалась і побігла на кухню. Я почув її тихі схлипування, але продовжував говорити з дівчинкою, яка розповідала про все це зовсім беземоційно. Так, ніби її це зовсім не травмує і не зачіпає.

Хороша знайома нашої сім’ї працює в соціальній службі. Ми зателефонували їй наступного ж дня, хоч і розуміли, що в таке свято ніхто не працює. Проте в наших очах справа не терпіла очікування. Поки дівчинка солодко спала в іншій кімнаті, ми узгоджували всі питання – малу треба було терміново рятувати. Ще вночі вона сказала нам, що не хотіла б повертатись до тата і бачити все це знову.

Ми скасували всі справи на тиждень наперед, щоб вирішити всі документальні нюанси. Відвідали її батька разом із працівником поліції, якому перед тим розповіли всю історію. Як тільки та особа (чоловіком його назвати просто язик не повертається) відчинила нам двері, ми ледь вистояли перед запахом перегару, зіпсованих продуктів і біологічних рідин. Звісно, ніякої інформації він нам не розповів, а свою провину різко заперечував.

Зараз дівчинка знаходиться у дитячому будинку, її біологічний батько – у слідчому ізоляторі, а ми – в процесі всиновлення нашої прекрасної майбутньої донечки.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Дитина втeклa на вулицю серед ночі, від татових друзів, які до неї чiплялись