– Зустрілись ми на ринку поглядами, я радо підійшов, хотів обійняти та привітатись, а вони лиш промовили “Доброго дня” та пішли.. зовсім як чужі!
Олегу 36, і останні 5 років з ним не спілкуються його батьки. На дзвінки не відповідають, двері завжди зачинені. І все почалось з того дня коли Олег не зміг їм фінансово допомогти.
У нього є сім’я, дружина Олена та двійко маленьких діток. Живуть скромно, на орендованій маленькій квартирі. Олег працює бухгалтером в державній установі, а Олена в декреті доглядає синочка. Вони завжди мріяли про велику сім’ю, але зважаючи на фінансовий стан – це поки залишається їхньою мрією. І так ледве витягують платити рахунки які безкінечно появляються. Часто доводилось позичати гроші, щоб купити малюку необхідний одяг та взуття.
Та Олег завжди старається знайти якийсь підробіток, адже він розуміє що як голова сімейства повинен зробити все можливе та не можливе робити для комфортного життя своїх коханих.
Про справи батьків взнає лише від свого рідного молодшого брата, який добре з ними спілкується.
Адже вони образились на Олега коли він через свій фінансовий стан не зміг їм допомогти зробити ремонт у квартирі. Хоч батьки та не бідують, а живуть у власній квартирі та отримують гарну пенсію. Бо ж вони оплатили Олегу навчання і вважають, що їх син винен їм, та зобов’язаний допомагати. І не заглиблювалися в реальні проблеми свого сина. За цією думкою вони геть забули що у них є внук, адже через цю ситуацію вони зовсім відреклись від сина та його сім’ї. Та й хто б міг подумати, що гроші можуть стати між батьками та дітьми.
А молодший син, був улюбленцем батьків, вибрав собі інше життя, а ніж брат. Затятий парубок, любив погуляти, але батьки ж бачили іншу його сторону – помічного та слухняного сина. Батьки завжди ним пишались. На його фоні Олег виглядав не дуже виграшно. Але з нього завжди вимагали більше ніж з молодшого брата. І це стосувалось усього – чи то навчання, чи то поведінки, чи ось фінансової допомоги.
– Тому що він молодший! Він ще встає на ноги.. які в нього гроші?! – пояснювали батьки. – Йому ще одружуватись, а ти вже сформована особистість – ми на тебе розраховуємо! – все це роками слухав Олег.
Йому було образливо, що батьки не розуміють його. І як би він не старався, ніколи не буде такий як потрібно.
Та рік за роком, Олегові потрапилась робота закордоном – поїхав заробити грошей. Купив велику квартиру для своєї сім’ї, згодом відкрив бізнес. З дружиною вони народили ще двійко діток. Але з батьками спілкування так і не було. Він продовжував намагатись достукатись до них, але марно
Одного дня пролунав дзвінок “Батько в лікарні. Йому терміново потрібна операція.” Та дзвонила навіть не мама, а як завжди – брат.
Олег був готовий віддати все що мав. Лиш би взяли.
Він швидко приїхав в лікарню. Ні мама, ні тато з ним говорити не захотіли. Він пішов на пряму до лікаря. Діагноз був не втішний.
“Операція потрібна терміново. У нас такої не роблять. Вам потрібно везти батька за кордон у клініку. Але це все дуже дорого. Чи буде у вас змога? Мені домовлятись з клінікою?” – швидко говорив лікар.
Я розумів, що гордість батьків не дозволить їм прийняти гроші від мене, навіть при таких умовах. Але потрібно було вирішувати. Час йшов не на нашу користь. Порадившись з дружиною ми вирішили продати свою квартиру, докласти до всіх своїх збережень і в результаті вийшла сума, яку мало вистарчити на операцію та перебування в клініці.
Я попросив лікаря сказати батькам, що це благодійний внесок, розуміючи – так є шанс, що вони приймуть гроші.
Дякувати Богу, операція пройшла чудово.
Хоч життя і налагодилось, совість моя знайшла спокій, але так спілкування і не було. Я прийняв це як факт. Це вибір батьків, я зробив все що міг.
А ви як вважаєте, батьки мали право ображатись на сина? Та чи зробив син все можливе щоб помиритись з батьками?
