Головною ціллю заробітків для Петра був будинок для єдиного сина. Андрій зберігав отримані кошти в банку, положив їх на депозит щоб хоч якось їх примножити, бо знав як батьку важко вони даються. Через сім років Андрій з родиною заселилися в свій власний будинок за містом, який був куплений за батькові кошти. Коли Петро приїхав на народження другого онука, син сказав що досить вже батьку з його хворою спиною їздити по закордонах. Петро залишився вдома, та вже згодом не міг знайти собі місця, переживав від ймовірних змін

Кожні вихідні Петро їздив на риболовлю, а опісля ввечері спішив додому, де у дворі біля вогнища збиралась вся родина – смажити рибу і варити уху з його уловів. В ці моменти Петро був щасливий, адже тільки недавно він повернувся із заробітків, де був декілька років, жив там і мріяв про такі ось сімейні вечори з найдорожчими.

У Андрія була чудова сім`я, дружина Катерина і двоє синів – Олег та Вадим, батько ж для Андрія завжди був рідним по душі та справжнім другом. Петро виховував сина сам з його 11-річного віку, бо саме в цьому віці не стало дружини Петра, яка загинула в автокатастрофі.

Петро Іванович вчасно взяв себе в руки після смерті дружини, бо розумів що тепер тільки він відповідає за свого сина, а йому потрібно не мало, як і всім дітям. Тож Петро не цурався любої роботи, працював і вантажником і водієм на лісгоспі, брався робити все, аби тільки сину всього вистачало.

Згодом син підріс і вступив до університету, коштів треба було давати сину більше. Брат Петра ще давно звав його поїхати на заробітки в Польщу, та Петро все не хотів залишати сина самого. А тепер син виріс, поїхав на навчання, тож і Петро Іванович міг спокійно їхати на заробітки за кордон.

Головною метою заробітків для Петра було придбання будинку для сина. Андрій отримував кошти та ложив їх на депозит у банку, щоб якось примножити зароблені суми, знав що батьку на заробітках не солодко. Через сім років Андрій з родиною оселився у своєму будинку за містом, кошти на придбання якого заробив батько.

Приїжджав Петро додому тільки один раз, на весілля сина. Побув три дні вдома і знову поїхав за кордон, бо розумів що будинок сину став ще більш потрібний, через те, що у нього тепер є своя сім`я.

А ось коли народився другий онук, то Петро вже вирішив поїхати хоч на недільку додому, бо дуже вже скучив за всіма. Андрій вмовив батька не їхати вже на заробітки, оскільки головна мета досягнута – будинок він сину купив. Також син так м’яко сказав, що немолодий він вже, і спина в нього болить.

Обдумав все Петро Іванович, правду син каже. Більше за кордон він не поїхав. Жив у будинку сина, ходив на риболовлю, майстрував щось у своїй майстерні зі старшим онуком, сину в усьому допомагав. Але згодом Андрій став помічати сум та тривогу в очах батька і не розумів в чому справа.

В неділю вранці Андрій вирішив піти з батьком на риболовлю та поговорити з ним на одинці, щоб ніхто не мішав.

Петро розумів, що має все сказати сину як є.

– Сину, так мені добре з вами жити, але подобається мені жінка одна… І соромно мені, що в такому віці одружуватися надумав, не знав як тобі сказати.. Ось. Та якщо ти не проти, то я переїду назад в нашу однокімнатну квартиру в місті й буду жити там.

Андрій обійняв батька і сказав:

– Тату, ти й так все життя мені присвятив, я дуже ціню все тобою зароблене і зроблене. Ти маєш право пожити спокійним і щасливим життям. Життям для себе. Я буду дуже радий, якщо в тебе все буде добре.

Повертався додому Андрій щасливим. Нарешті батько поживе і для себе. В Петра на серці теж полегшало, наче камінь з душі впав. Переживав він яка буде реакція сина на його звістку.

В той вечір риба та юшка були ще більш смачні, адже готувалися люблячими один одного людьми.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Головною ціллю заробітків для Петра був будинок для єдиного сина. Андрій зберігав отримані кошти в банку, положив їх на депозит щоб хоч якось їх примножити, бо знав як батьку важко вони даються. Через сім років Андрій з родиною заселилися в свій власний будинок за містом, який був куплений за батькові кошти. Коли Петро приїхав на народження другого онука, син сказав що досить вже батьку з його хворою спиною їздити по закордонах. Петро залишився вдома, та вже згодом не міг знайти собі місця, переживав від ймовірних змін