Не дарма кажуть, що з віком характер у людини частенько стає просто нестерпним – не всі стають милими бабусями та дідусями, які печуть пиріжки та купують онукам смаколики. І дідусь моєї дружини один з тих, хто думає тільки про себе. У нього є простора двокімнатна квартира, яку він збирається залишити Ірині, моїй дружині, у спадок.
Ніби це й добре, але варто врахувати характер дідуся – він ніби спеціально намагається познущатись з онуки та завжди шукає їй якісь завдання.
Дідусь живе сам вже близько десяти років, йому всі допомагають: купують продукти й то тільки краще і свіже, провідують, водять до лікарів, прибирають вдома та дбають, щоб інколи він і відпочивав за містом. І моя дружина любить дідуся і завжди готова йому допомогти – він же цим користається надмірно.
Дружина приїжджає до дідуся дуже часто і без запрошень, але кожного разу вислуховує, що вона забула про нього. Але це не так – вона відвідує його декілька раз на тиждень.
І до того ж, у дідуся немає жодних претензій до свого сина, мого тестя, а вони теж її відвідують та ще й не так часто як онука. Дідусь постійно свариться тільки з Ірою.
Цей чоловік постійно незадоволений: то часто приходиш, то зарідко приходиш, то телефонуєш і заважаєш, то не телефонуєш, приводиш правнука – занадто голосно, приносиш смаколик – не добре. Дідусь вічно на негативі і йому все недогода.
І головний його козир – квартира, про що він постійно нагадує і дорікає. Звісно, гарна та велика квартира це дуже добре, враховуючи теперішній час. Але ми теж не бідуємо – маємо власну квартиру з ремонтом.
Але дідуся це не цікавить – він постійно кричить, що онука за ним доглядає не просто так, вона отримує спадок і хай не плачеться, що їй тяжко.
Дружина не завжди може відповісти на дзвінок, коли на роботі й коли вона телефонує дідусю через годину- дві, то вислуховує всяке: «Що, вже дідусь не потрібен, бо квартира майже твоя? Отак би вмер і ніхто б не знав».
Дідусь не хоче розуміти, що і без спадку за ним би всі доглядали. При цьому він жодного разу не купив подарунок ні онучці, ні єдиному правнуку. Головний аргумент – вона ж залишить квартиру.
Ви не подумайте, що я невдячний чи претендую на спадок дружини. Просто втомився дивитись, як дідусь її мучить та ображає. Та й просто купити якусь дрібничку для правнука – це ж не космічні суми. Пенсія в нього немала, та й він її не витрачає, бо ми все купуємо і оплачуємо. То ж справа точно не в грошах.
Останнім часом це вже перейшло всі межі – дружина знервована, втомлена і постійно боїться, що дідусь зателефонує і почне знов сваритись. Щось пояснити Петру Васильовичу, дідусю, важко – одразу злиться ще більше.
Якщо чесно, то я не розумію такого – для чого псувати стосунки з найріднішими людьми?
