Коли чую хоча б щось про дітей з дитячого будинку – на очах завжди виступають сльозі. Інколи сльози радості, коли дитина потрапляє в щасливу сім’ю, інколи сумні, коли дитина так і залишається в будинку дитини до повноліття, а інколи й трагічна – коли від неї відмовились не тільки рідні батьки, але й прийомні.
Моя тітка понад 30 років пропрацювала в одному дитячому будинку і знає про таких дітей не з чуток. Коли комусь з дітей вдається налагодити стосунки з батьками – вона повертається у сім’ю, але частіше – діти залишаються та очікують, що прийде добра тітка з дядьком та забере його у великий дім, де буде тепло та щасливо. Одна така історія ніколи не виходить тітці з голови.
Директором притулку був Юрій Петрович – чоловік принциповий, але добрий. У нього була дружина та двоє донечок. Одного разу до їх притулку потрапив хлопчик 6 років – маленький, худенький, заляканий та з великими, як тоді вони думали, добрими очима. Юрій Петрович одразу прикипів до хлопчини – дуже вже пошкодував дитину. Та й Вадимко, так звали хлопчика, одразу привязався до чоловіка – шукав у ньому підтримки та сприймав як батька.
І ось Юрій Петрович, переговоривши з рідними, вирішив забрати хлопчину до своєї сім’ї – сина у нього не було, хоч він і дуже хотів. На оформлення документів та всякі дрібниці було витрачено близько тижня. Він забрав хлопчика додому, але вже за рік повернув назад до дитячого будинку та написав заяву на звільнення.
Дружина попросила його це зробити, хоч спочатку була у захваті від ідеї – вона завжди хотіла допомогти сироті. Юрій нічого не хотів пояснювати колегам, а просто пішов і більше його не бачили. Вадим важко переживав розлуку – відмовлявся від їжі, не розмовляв, почав погано вчитись та замкнувся у собі.
Пройшло понад 10 років від тієї історії. Моя тітка вже вийшла на пенсію і випадково зустріла Юрія Петровича у місті. Вони почали розмовляти та чоловік зізнався, що ж тобі відбулось.
Не все так просто, як можна було подумати. Хлопець став некерованим, крав гроші у Юрія, бив його дочок та нецензурно відповідав на будь-яке прохання дружині. Спочатку вони думали, що це адаптація, але й за пару тижнів, а потім місяців, нічого не змінилось. Останньою каплею стале те, що Вадим вдарив дружину Юрія та вкрав її гаманець. Саме тоді вони зрозуміли – хлопчик не зміниться, а жити у постійному страху вони не готові.
