Іноді життя складається зовсім не так, як ми очікуємо. Часом ми самі робимо неправильні кроки, оскільки доля не в руках чужих людей, а в наших. І тільки на старість літ ми можемо переосмислити та зрозуміти, що зробили не так

Микола — хороший чоловік, який мешкає у селі. Вже п’ять років до нього ніхто не приїжджає, не навідує його, хоч і має він аж четверо дітей. Сам веде господарство, вирощує овочі та ягоди для себе, з надією на те, що його діти з онуками все ж приїдуть до нього в гості.

Але дядько Коля не завжди був хорошим… Тільки після того, як втратив свою дружину, він зрозумів, що робить щось не так. Адже діти — то таке, вони ж не завжди будуть біля його крила, а от кохана людина з тобою до кінця. Та Марина, дружина Миколи, завжди була дуже доброю до нього, терпіла його походеньки, пияцтво та злість. Вона кохала свого чоловіка понад усе на світі, завжди виправдовувала його перед дітьми, просила в них, аби вони не злились на батька.

Микола, випивши, дозволяв собі підіймати руку на дітей, іноді на жінку. Сварився зі всіма, лаявся, а Марина лиш згладжувала кути. Та одного дня її серце просто не витримало такого навантаження: вона більше не могла розриватись між дітьми та чоловіком, переживати через все, і жінки не стало.

Після смерті коханої чоловік схаменувся. Він покинув пити, привів до ладу будинок, зробив невеличкий ремонт, та коли захотів зустрітись із дітьми, то жоден із них навіть не захотів побачитись із татом. Спочатку чоловік злився на них, не розумів їхніх вчинків, думав, що це не його вина. Та, проводячи дні в самоті, Микола почав обдумувати своє життя, замислюватись над тим, чому зараз він залишився один.

Діти не хочуть приїжджати до батька навіть на свята. Він жодного онука свого не бачив. Згодом дядьку Колі стало соромно за те, як він відносився до найрідніших своїх людей. Його стала картати совість, боліти серце від розуміння, що він накоїв.

Посадивши кілька десятків кущів ягід, трохи полуниці та фруктових дерев, чоловік став щодня чекати, поки його діти все ж пробачать, та захочуть навідатись. Та вони не вірили в те, що батько став іншою людиною, бо колись бачили його таким, яким не побажаєш стати й ворогу.

Можливо, до літа ягоди поспіють, зацвітуть квіти у квітнику в чоловіка, і його діти все ж вибачать старому, на що чоловік дуже сподівається

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Іноді життя складається зовсім не так, як ми очікуємо. Часом ми самі робимо неправильні кроки, оскільки доля не в руках чужих людей, а в наших. І тільки на старість літ ми можемо переосмислити та зрозуміти, що зробили не так