Із ж0рстоких дітей виростають ж0рстокі дорослі

Мій син зібрався йти на зустріч випускників. У школі його постійно дрaжнили однокласники. Мій Олексій дуже любив вчитись, сам по-собі він тихенький, спокійний. В нього гарні довгі пальці, такі називають “музичними руками”, але з цього сміялись його однокласники. А ще він носив окуляри, тому його називали “0чкарикм”, “ч0тири0ким” тощо. Хлопці, аби п0знущатись, брали його за пальці і зaламували в різні сторони. А коли Олексій приходив додому, пальці були червоні, а очі на мокрому місці.

Він вдягає свій костюм, а мені серце болить, як згадаю, що він пережив у тій школі. Які ж злі бувають діти… Але я маю надію, що вони всі виросли, змінились, порозумнішали. Хто ж в 30 років буде лізти битися просто так?

– Може ти лишишся вдома? – питаю. – І мені, і твоїй дружині буде спокійніше, хоч вона і далеко все ж переживає.

– Все буде добре, мамо, я пішов.

Повернувся пізно ввечері. З посмішкою зайшов у кімнату. Дивлюсь на нього, а очі сумні…

-Ну, як там все пройшло, розкажеш? Як там Михайло з Тарасом — забіяки ті?

Син підняв на мене очі, почав розказувати:

-Михайло одружився 2 роки тому, син в нього нещодавно народився. Бізнес свій має, займається продаванням рослин. Тарас геть не змінився, каже, що працює на якомусь заводі, прийшов так солідно вдягнутий: туфлі, костюм, наче директор того заводу — не знаю.

– Настя, та, що мені подобалась, також дуже змінилась: стала така витончена, висока. Колись разом з Тарасом мене обзивала, а зараз мовчала весь вечір, говорила так спокійно і впевнено. Незаміжня правда, каже, що чекає на свого принца. Мабуть, книжок перечитала.

Мій син говорив спокійно, тихо, але я відчувала в голосі біль, як і кожна мати — все бачить по очах. Я поклала йому руку на плече, і почула тихе схлипування: мій син плакав.

– Це все брехня. Із жорстоких дітей виростають жорстокі дорослі, – він простягнув руки вперед,- подивись, вони знову виламували пальці. Це дорослі люди, в яких вже діти є, а вони досі розуму не набрались. В їхніх головах пусто, вони навіть не подумали ні про що перед тим, як це зробити.

Я мовчала, бо розуміла, що жодні слова не зможуть зарадити зараз, та і що говорити я не знала, бо й сама не могла зрозуміти, як дорослі люди можуть робити таке. Я не знала, хто виховав цих людей і якими будуть їхні діти.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Із ж0рстоких дітей виростають ж0рстокі дорослі